Все публикацииПолитика

​Итоги года с Татьяной Чорновил: «Кінець донецької мафії»

Автор категорично не погоджується з тезою часів останньої президентської кампанії: ніби Тимошенко і Янукович - одне й те саме.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua
​Итоги года с Татьяной Чорновил: «Кінець донецької мафії»

Навіть якби вони були однояйцевими близнюками, «їх» електорат формував їх зовсім по різному. Так, Тимошенко змушена була більш менш зважати на громадську думку. Тоді як виборець Януковича цього від нього ніколи не вимагає. Після перемоги Януковича, ця їх відмінність вважалася автору чи не найбільшою загрозою. Адже де-факто новий Президент отримав можливість приймати будь-які рішення. Навіть ті, що не сприймаються народом.

Рік, що минув, нажаль, довів: побоювання були не безпідставні. Українська влада ніколи не приймала стільки непопулярних в народі рішень за такий короткий проміжок часу.

Також 2010-й показав: влада зважає на громадську думку, лише якщо вона виражається масовим скупченням на Майдані. Що, власне, засвідчили власним прикладом представники середнього та малого бізнесу.

Нажаль, дуже важко на Майдані відстоювати кожне порушення прав та свобод, національних та громадських інтересів. Відтак, 2010-й став роком тотального ігнорування громадської думки. Тут є чим обурюватися, навіть якщо оминути так звані реформи, розпочаті в пенсійній, адміністративній, податковій та інших сферах.

Про реформи – окрема тема, натомість автор перерахує інші дії влади, ставлення до яких може бути лише негативним.

Почну з останніх новин: Президент Віктор Янукович домігся, щоб Сергій Арбузов очолив НБУ. Попри те, що громадськість знала про близькі зв’язки Арбузова з родиною Президента, конкретно – Олександром Януковичем. Сергій Арбузов та його мати Валентина довгі роки керували «Укрбізнесбанком», який обслуговував бізнес Януковича. В цьому банку були відкриті рахунки підприємств, що відчужували «Міжгір’я», а також фірм старшого сина Януковича та його бізнес-партнера Едуарда Прутніка.

По суті, Сергій Арбузов був одним із гвинтиків бізнес-імперії родини Януковичів. Відтепер – працюватиме на «Родину» на посаді голови Національного банку України. Може, порадите відкинути підозри в конфлікті інтересів, корупційній складовій?

Однак, гаранту до тих підозр, схоже, байдуже. Байдуже, що будь-які корупційні скандали, пов’язані з Нацбанком, відтепер забруднюватимуть його ім’я. Не варто наївно сподіватися, що таких скандалів не трапиться. Вже зараз кулуарами ширяться чутки: через НБУ «Родина» підім’яла під себе роботу нелегальних конвертаційних центрів. Також – про вірогідний заробіток «Родини» на рефінансуванні проблемних банків, гроші на що дає МВФ. При тому, що МВФ не хотіло – наш уряд наполіг. Відтак, рефінансування (з дев’ятьма нулями!) отримає, зокрема, «Родовід банк», адміністрацію якого зовсім невипадково очолили менеджери, як подейкують, Юри Єнакіївського.

Треба зауважити, жоден попередній Президент не дозволяв собі призначати на високі державні посади найманих працівників з власного бізнесу. Бо жодному попереднику Януковича не була настільки байдужою громадська думка.

А Віктору Федоровичу вона була байдужа ще до президентства. Коли ЗМІ - ще до приватизації «Міжгір’я», писали про намір «Лідера» привласнити держрезиденцію, «Лідера» це не зупинило. Не зупинило переконання мільйонів людей в тому, що він ВКРАВ державну власність.Нажаль, для більшості представників нинішньої влади власні гаманці – важливіші за добре ім’я. Тому кожний, задекларований ними, благий намір, тим більше реформи, викликає сумніви. Автоматично постає питання: хто на цьому заробить?

Наприклад, хто заробить на змінах до Правил дорожнього руху? Змінах, що вимагають, зокрема, дітей до 12 років перевозити в спеціальних кріслах? Може, правки продиктовані турботою про дітей? Було б це так, законодавці згадали б, що не кожна 12-річна дитина вміститься в таке крісло в невеликому автомобілі. Згадавши, додали б одну фразу: «або обов’язково пристебнуті пасками безпеки». Чому вони цього не зробили? Шукайте відповідь у чиїхось кишенях. Конкретно – виробників та продавців спеціальних крісел. Які коштують грубі гроші, в середньому - 2,5 тисячі грн. Скільки автомобілістів мають дітей!? Багато, дуже багато. Відтак, дитячих крісел буде продано чимало. І це – серйозний подарунок компаніям, що займаються автомобільними комплектуючими.

Принагідно виникає питання: бува нема тут зацікавленості молодшого сина Януковича, що завжди проявляв інтерес до автомобільного бізнесу? Може, це - бізнес-інтерес старшого сина? Адже зміни до ПДР ініціювала ВГО «Асоціація безпеки дорожнього руху». Організація, близька до бізнес-партнера Олександра Януковича Едуарда Прутніка.

Керівник цієї організації Михайло Берлін прямо заявляв: «Треба вводити високі штрафи, щоб батькам було економічно вигідно купувати такі крісла».

До речі, цей же Михайло Берлін є керівником ТОВ «Український страховий дім», компанії Едуарда Прутніка. Що цікаво: кілька років вона мала офіс за адресою провулок Західний, 4-А. Ця будівля належить ТОВ «Укрінпро», рахунки якої відкриті в банку Януковичів «Укрбізнесбанк». Банку, яким довго керував згаданий вище Арбузов. Окрім всього, поправки до ПДР укріплять піраміду тіньового потоку коштів ДАІ.

Нововведення суворі – штовхають автовласників на чималі витрати. Причому витрати, що необхідно здійснити в один і той же час. Так, безперечно, не всі зможуть відразу купити обов’язкову зимову “гуму” та крісла для дітей. Логічно: можна прогнозувати велику кількість порушників, відповідно - величезну кількість хабарів інспекторам ДАІ. Адже, як показує практика, більша частина штрафів йдуть «поза касою». Невже не можна було розтягнути в часі введення нових поправок до ПДР? Умовно кажучи: сьогодні вимагати крісла, потім – “гуму”?

Тоді б це дійсно було турботою про безпеку дітей, а не зазирання в гаманці їх батьків.

До речі, стосовно турботи. Зайве підозрювати український уряд в подібних сентиментах після того, як він втретє відхилив постанову про обов’язкове зображення реальних картинок хвороб, до яких призводить куріння, на пачках цигарок. Це дозволило б зменшити кількість курців серед юнацтва, якому важлива «зовнішня атрибутика» паління. Чому ж уряд не сприяє обмеженням? Чи не тому, що один з віце-прем’єрів близький до тютюнового бізнесу? Знову все впирається в гроші. І плювати, що Україна – лідер з-поміж країн Європи по показниках підліткового паління. Гроші - останній аргумент.

Навіть показову боротьбу нової влади з корупцією не можна розглядати окремо від цієї максими. Підтвердження? Лишень зверніть увагу: по яких конкретно звинуваченнях арештовують колишніх урядовців.

Хтось заплатив пенсії з грошей Кіотського протоколу та роздав сільським амбулаторіям автомобілі, що були невірно розмитнені; хтось забрав газ у Фірташа і шельфи у Ахметова... А де гучні корупційні викриття? Невже в попередньому уряді ніхто по-справжньому не крав?

Чому проти представників старої влади відсутня жодна справа, де фігурують мільйони, що пішли в особисті кишені чи партійну касу? Чому сидять найменш корумповані міністри Тимошенко, а справжні спеціалісти з корупції на свободі? Чому найспритніші депутати-корупціонери БЮТ уже в лавах Партії Регіонів? Чому досі не заведено справ на хрещеного батька тендерної мафії Антона Яценка? Чому немає справи про обкрадання Держкомрезерву партійцями Литвина; залізниці - соратниками Литвина та Тимошенко? Чому відсутні справи по «Укравтодору», де традиційно зариваються мільярди? Чому Юрія Луценка арештували за те, що «організував» пенсію своєму водію, а не за те, що минулоріч незаконно видав «талони-всюдиходи», що дозволяють порушувати правила дорожнього руху приватним автомобілям (в тому числі - з обслуги Януковича)? Чому колишній в.о. міністра оборони сидить, а його наступник, що здійснив абсолютно аналогічні дії по відчуженню державного майна, спокійно керує міністерством?

Можливо, відповідь на всі ці «чому» наступна: не хочеться “палити” старі добрі корупційні схеми, вони ще потрібні нинішній владі. Так само потрібні і спеціалісти з корупційних схем. А деякі справи не можна рухати, бо є ризик зачепити своїх. Відтак, єдина відповідь на ці «чому»: гроші, гроші і ще раз гроші. Конкретні гроші в конкретних кишенях.

І «ставки», видається, зростають. Бо як інакше пояснити, що залізне правило: «українці споживають вітчизняний газ» стало раптом неактуальне? Нині уряд сконцентрований на схемі переводу населення на імпортні ціни: планує спочатку лібералізувати ціни на газ вітчизняного видобутку, потім - пустити галузь на приватизацію. Мовляв, такі закони ринкової економіки.

І ніхто не розповідає населенню, що в ринковій Норвегії видобуток газу та нафти повністю націоналізований, а прибуток, що його отримують державні компанії наприкінці року, ділиться між усіма громадянами країни. Кожен отримує чимало – еквівалент тисячі доларів. Це - яскравий приклад того, коли надра дійсно є власністю народу. Не кажучи вже про те, що в Норвегії, на відміну від України, держкомпанії не ховають прибутки. Не доводиться сумніватися: газодобувні компанії вчинять так само, щойно отримають можливість. Відтак, народ не матиме ані дешевого газу, ані жодної копійки через соціальні виплати.… Щось я сконцентрувалася на «меркантильному». Якби-то тільки обкрадали, але не плювали в душу, як це роблять представники влади з відвертими українофобськими настроями. Якби-то лише крали, а не вбивали. Бо і до такого може дійти. Адже початок вже покладений.

Депутати завжди билися у Верховній Раді, але то були дитячі пустощі. Нині депутати з Партії регіонів свідомо калічать опонентів. Причому розпускають руки ті народні обранці, хто в дев’яностих пройшов жорстку школу, яку не опишеш в офіційних біографіях.

Цілком можливо, скоро серед них опиниться і Гіві Немсадзе, щодо якого попередні п’ять років йшло слідство, як проти ватажка найкривавішої банди України. Нині він на свободі. Як тільки в країні запанувала нова влада, Київський суд Донецька зняв з нього всі обвинувачення. Суддя повірив Гіві Немсадзе, що це не він здійснив вбивства 57 людей, тіла яких були підняті в 2005 році з шурфу під селищем Новий Світ. Суддя повірив смішним поясненням Гіві, що насправді вбивав його брат, нині покійний Гурам. Мовляв, правоохоронна система переплутала їх з братом, бо в них однакові ініціали. А його, Гіві, вина лише в тому, що він покривав злочини брата. Всьому цьому суд беззастережно повірив.

Така «чудесна» віра судів та представників прокуратури не могла мати місце без санкції зверху. Адже на Донбасі навіть прості люди обізнані: в буремні 90-ті на слуху було саме ім’я Гіві, про Гурама ніхто нічого не знав.Мати двох жертв Немсадзе, братів Мишакових, що виступала на суді, стверджувала: саме Гіві був керівником банди, саме на нього працювали її сини, допоки не впали у немилість й не були розстріляні. Матір Мишакових наполягала: в той час Гурама взагалі не було в Україні - він лікувався від наркозалежності в Грузії. Але суд такі покази не прийняв до уваги. Свідчення проти Гіві намагалися давати інші люди, однак Немсадзе погрожував їм просто в залі суду, і свідки замовкали. Суддя не зупиняв ці неподобства. До всього треба додати, що поки тривало слідство, троє найбільш обізнаних, наближених до Немсадзе членів ОПГ, загадково загинули у в’язниці. Після такої показової справи стає страшно жити в рідній країні.

Продовжуючи «бандитську» тему, автор зазначить: на Донбасі вже почався «набір» молодих здорових хлопців в неофіційні «силові структури». Набір очолюють братки, що мали відповідний досвід в 90-ті. Далі хлопцям голять потилицю, видають ксиви державних структур. Вони вже почали ходити по квартирах Донецька - виносити телевізори, холодильники, інший нехитрий крам донеччан - за борги перед «Водоканалом». А далі вони, очевидно, підуть рейдами по офісах дрібних підприємців, по базарах, вирішуватимуть: кому торгувати, скільки це коштує. Все як «в старі добрі часи». З тією лише відмінністю, що кришуватимуть їх діяльність державні структури.

Дивує одне: невже можновладцям цієї країни мало прибутків від рекетирства на вищому рівні? Коли, наприклад, неофіційно - за кеш – вирішується: хто отримує квоти на торгівлю пшеницею, хто переможе в тендері на мільярдні поставки в «Укрзалізницю». Невже потрібно, щоб рекет знову спустився на найнижчий, народний рівень?

Відтак, підводячи підсумок року, автор має дві новини: одну – хорошу, другу - погану.

Хороша: кінець донецької мафії.

Погана: початок держави, де все належатиме одній Родині. Отже, це - початок мафіозної держави.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua