ГоловнаКультура

​Книжкове Сомалі

У серпні цього року одне із найбільших американських видавництв Dorchester відмовилося від друку книжок і повністю переключилося на продаж цифрового контенту.

​Книжкове Сомалі

Те, про що так довго говорили виробники букрідерів, сталося: «цифра» почала перемагати «папір». 10 мільйонів «читалок», які, як очікується, знайдуть своїх власників вже у 2010 році, – вагомий аргумент для того, щоби «заокеанські» видавці вхопилися за «цифру». Розповсюдження цифрового контенту, як свідчить світова практика, – вигідний бізнес як для видавництв, так і для авторів. В Україні ж, як і зрештою в більшості пострадянських держав, викладена в Інтернеті книжка – прямий шлях до численних безкоштовних бібліотек. Жоден закон, жодне авторське право, жоден видавець не в змозі нині убезпечити себе від «піратства».

Рік тому жертвою книжкових піратів став ваш покірний слуга. Три книжки, які були викладені в українському магазині BookLand – «Вся прем’єрська рать», «Вся Юліна рать» і «Вся президентська рать» за символічну ціну в 13 гривень 54 копійки, були негайно вкрадені і викладені на російських піратських ресурсах. Кілька десятків гривень, отриманих у перші кілька днів продажів, – ціна мого як автора експерименту із «цифрою».

Спроби зупинити незаконне тиражування книжок завершилися нічим. Усі ресурси просто проігнорували моє звернення як автора. Знайти власників – нереально, як і місце розташування цих безмежних піратських «лагун». Більшість із них – поза юрисдикцією і України, і Росії, і Євросоюзу, і США. Словом, таке собі книжкове Сомалі, у скарбницях якого террабайти цифрового контенту. При чому від незаконного тиражування не застраховані ані цифрові версії книжок, ані паперові. Практика російського ринку свідчить про те, що видання популярних авторів буквально за добу після презентації потрапляють до «піратських бібліотек» у сканованому вигляді. Подібне відбувалося і з Борисом Акуніним, і з Тетяною Устіновою, і з Дарією Донцовою та з багатьма іншими популярними авторами.

Друзі втішають мене: якщо «піратять» книжки, значить, вони чогось таки варті. Мовляв, «Лібрусєк» та інші розуміються на товарі та, так чи інакше, виступають у ролі промоутерів маловідомих на російському ринку авторів, яким є і ваш покірний слуга. Все це, звісно, так. Якщо не брати до уваги того, що російський ринок цифрового контенту у 2010 році оцінюється в $2,9-3 млрд. А у наступні два роки він зросте до $ 4,2 млрд. Чи не правда, ці цифри вражають? Особливо зважаючи на те, що для кожного із нас Інтернет був і поки що залишається джерелом безкоштовної інформації, «крекнутих» програм, ігор, електронних книжок etc. Але, як виявилося, цифровий контент також може продаватись. І досить успішно. А якщо він може приносити прибуток, то чому я повинен його недоотримувати як автор?

Усі ці питання – риторичні. І відповідь на них криється не лише у психології звичайного «юзера», котрий вважає за честь «качнути» щось «на шару». Право українців на інтелектуальну власність так само не захищене, як й інші права, котрі гарантовані громадянам законами та Конституцією. За таких умов автор може безкінечно битися об інтернетівський мур, доводячи своє право на власність. Але у ролі регулятора і захисника авторського права має виступати все ж таки держава і закон. До слова, у тій Росії ситуація із авторським правом вже почала змінюватися на краще – звідси і зростання легального продажу книжок у електронному форматі.

Розумію, що на тлі рейдерських атак на підприємства, корумпованості судів та всеохоплюючої «халяви» в Україні моє апелювання до права на інтелектуальну власність може викликати лише іронічну посмішку. Утім, приклад західних держав доводить: за це право варто боротися.

Іншого шляху у авторів немає. Бо лише таким чином можна подолати тих, хто на «шарі» робить свій бізнес. Тим паче, як кажуть власники магазину електронних книжок BookLand, читачі готові купувати навіть ті книжки, які вже існують у відкритому доступі.

Сергей РуденкоСергей Руденко, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram