Все публикацииПолитика

Роман Безсмертний: Про те, що Київ та Мінськ колишні соціалістичні республіки, потрібно забути

Повідомлення про призначення Романа Безсмертного послом України в Республіці Білорусь здивувало київський політикум. Проте один з «польових командирів Майдану» і постійний керівник передвиборчих штабів Віктора Ющенка отримав погодження Мінська. Тепер він займає кабінет у модерній будівлі на розі вул. Комуністичної і Старовіленської, де і відбулася наша розмова про україно-білоруські відносини - акурат під портретом президента України Віктора Януковича.

Роман Безсмертний: Про те, що Київ та Мінськ колишні соціалістичні республіки, потрібно забути
Фото: newzz.in.ua

Після зміни влади очікували інтенсифікації діалогу між Києвом і Мінськом на тому рівні, як це відбулося між Києвом і Москвою. Чому цього не сталося?

Я не мав дипломатичного досвіду, тому не беруся давати оцінки. Можу лише констатувати, що з моменту, коли я був призначений послом і до сьогодні, тобто за півтора місяці, відбувся візит президента, пройшло засідання міжурядової комісії, відбувся візит першого віце-прем’єра України Андрія Клюєва, майже в щоденному режимі працюють представники міністерств і відомств – і тут, і в Києві. Тобто робота тут не стоїть.

На основі положень, які були підписані в спільній заяві між двома президентами, складена «дорожня карта» - заходи для реалізації між двома країнами. Уже в середу у Вітебську, згідно з цим планом, було створено україно-білоруську консультативну ділову раду.

Фото надане посольством України в Республіці Білорусь

Які питання найбільш важливі між Україною та Білоруссю зараз і наскільки вони піддаються вирішенню?

Деякі питання є складними. Ключовим є завершення процесу з визнання кордону і вступу в дію договору про спільний кордон. Історія ця триває з 1997 року, і я був тим народним депутатом, який після підписання - буквально через півроку - забезпечував ратифікацію документу у Верховній Раді України.

Білоруська ж сторона ратифікувала його тільки в цьому році. Лише 17 травня 2010 документ підписав президент Олександр Лукашенко, а 19-го – його було оприлюднено.

Тепер треба обмінятися ратифікаційними грамотами, скласти комісію по демаркації кордону, провести цю демаркацію – це складна робота. Я ставлю це питання на перше місце з 18 ключових питань у двосторонніх стосунках. І лише на останнє місце я ставив би ту тему, яка стала скандальною нещодавно, - родовище «Хотиславське» в прикордонній зоні Шацьких озер.

Чому не відбулася зустріч між президентами Віктором Януковичем і Олександром Лукашенком у травні?

Потреби у цій зустрічі не було, вони зустрічалися наприкінці квітня.

Через недосягнення домовленостей про демаркацію кордону?

Коли міжурядова комісія,яку очолює з української сторони перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв, а з білоруської - його колега Володимир Семашко, напрацювала документ, то стало зрозуміло, що немає потреби, аби його підписували президенти. Цей документ – це план реалізації домовленостей квітневої зустрічі двох президентів, з конкретними датами виконання і відповідальними особами.

Фото: tsn.ua

Наскільки розробка крейдового родовища білорусами загрожує українському курорту на Волині?

Ситуація сьогодні піднята на політичні знамена. Українською стороною вона опрацьована – і Національною академією наук, і урядом, і МЗС. Білоруській стороні передані відповідні документи, які свідчать, що заглиблення цього родовища може створити екологічні проблеми з Шацькими озерами.

Це питання зазначене в міждержавних стосунках як проблема, яку треба вирішувати. Білоруська сторона брала на себе зобов’язання розглянути її і в разі, якщо підтвердяться висновки українських експертів, зупинити розробку. Як поведе себе білоруська сторона в цьому випадку, залежить від того, наскільки тут переймуться проблемами, озвученими українцями.

Крейдяне родовище - така ж небезпека для нас, як і будівництво атомної станції. Норми МАГАТЕ зобов’язують Білорусь провести громадські слухання з усіма країнами-сусідами, і українська сторона передала білоруській свій «гросбух», де переважна більшість українських фахівців виступили проти будівництва АЕС. Але рішення приймати білоруській стороні. Тільки вона може визначити, як їм діяти далі, маючи колосальну проблему в енергетичному балансі всередині країни.

Ви хочете сказати, що Україна має щось запропонувати натомість?

Україні потрібно розуміти, що, йдучи на таку пропозицію, ми маємо пропонувати альтернативу в енергозабезпеченні. Тому що сьогодні, при ціні на газ у 176 дол. за тисячу кубометрів, виставленій росіянами, з яких білоруси оплачують 150. Це ж політична ціна, а не економічна. Коли з’явиться економічна ціна, тема з енергозабезпеченням для білорусів вийде на перший план.

І якщо в когось у Києві домінує думка, що це проблема Республіки Білорусь і нехай вона сама її вирішує, то це занадто спрощене розуміння ситуації. Треба усвідомлювати, що ми - поруч, що в нас тисячі кілометрів кордону.

Чому перелік з 18 питань ви вважаєте настільки складним для розв’язання?

Бо окрім питань політичних є проблеми майнового і фінансового характеру. Це так званий борг, який нібито сформувався до 1991 року. На сьогоднішній день такі слова як «так званий», «нібито» я для себе особисто відкинув. Сума боргу зафіксована в міждержавних переговорах і визнана українською стороною. Тепер треба шукати механізм вирішення цієї теми.

Також є кілька дрібних питань, пов’язаних з майном на території Автономної республіки Крим, Чернігівської області. Як будуть розв’язуватися проблеми в україно-білоруських стосунках, залежить від того, наскільки обидві сторони бажатимуть дати відповідь на ці питання. Зрозуміло, що ситуація з українського боку потребуватиме багатьох дискусій, у парламенті зокрема!..

Фото: newzz.in.ua

Це правда, що демаркація українсько-білоруського кордону напряму залежить від розрахунків за борги УРСР?

Безумовно. У цьому і полягає проблема - зв’язані два питання, які в принципі не можуть бути зв’язані. Бо одне з них вирішується розчерком пера і спільною роботою, а друге зав’язане на парламент, на уряд, на бюджет держави. Тут треба мати на увазі, що в Україні відбулася приватизація, що більшість підприємств є або акціонерними товариствами, або приватними, тому розрахуватися за цей борг можна лише з коштів бюджету або шукати інші механізми.

Якщо борг України щодо Білорусі зафіксовано у документах, то про яку суму йдеться?

На сьогоднішній день ця сума становить 134 млн. дол. Дискусія велася складна, називали різні цифри – від 300 до 50 млн., але названа мною сума кілька разів фіксувалася в документах. Очевидно, нам доведеться розв’язувати цю ситуацію.

Відомі дії України в аналогічних випадках, скажімо в стосунках з Росією, коли ми пішли на нульовий варіант, чи в стосунках з Киргистаном, де була порівняльно невелика сума і відповідь щодо якої Україна дала, хоч і в своєрідний спосіб. Білоруська сторона ставить цю проблему по аналогії.

Який статус у тих об’єктів на території України, на які претендує Білорусь – вони приватизовані?

Ні. Статус цих об’єктів на сьогоднішній день безгосподарний. Йдеться не тільки про санаторії, а й про акваторію, водозабірну станцію і деякі інші – це декілька споруд. Життя йде, деформуються гирла рік, що позначається на питаннях майна між двома країнами.

Яку роботу ви ведете щодо спрощення процедури перетину кордону, бо навіть нічні перевірки в поїзді Київ-Мінськ викликають роздратування?

Безперечно, що це викликає роздратування. Але якщо ви їхатимете в Євросоюз, то перевірка буде ще складнішою, і ми на це не нарікаємо. В перетині кордону існують мінімальні проблеми але вони є і вони пов’язані з різністю законодавства.

Вимоги законів різні. Тому консульствам України, розташованим у Мінську та в Бресті, доводиться постійно займатися проблемами з митницею, з прикордонниками, бо вони виникають щодня.

Думка про те, що кордон можна буде перетинати просто пред’явивши паспорт, справа не одного дня. Пройдуть роки, якщо не десятиліття, поки це станеться.

Людям потрібно усвідомити і зрозуміти, що республіка Білорусь – це незалежна держава зі своїми законами, які потрібно поважати, в’їжджаючи на її територію. Про те, що Київ та Мінськ колишні соціалістичні республіки, потрібно забути. Цього немає і більше не буде.

Коли людям виписують листи: «Всім, кого це стосується. Пропустити без перешкод» - і ставлять під ними підпис такий-то і такий-то великий чоловік, можна тільки сміятися з них.

Чим білоруське законодавство принципово відрізняється від українського?

Українське законодавство ми намагаємося створювати на базі європейського, а білоруське розробляють на основі принципів СНД.

Наскільки вам легко працювати в Білорусі, чи бачите ви розуміння вашої позиції у місцевих колег?

Працювати нелегко. Існує не тільки різне законодавство, а й різні підходи, стосунки, різна система виконавчої влади, різна компетенція, воля до прийняття рішень. Я не заздрю своїм попередникам, які тут були, бо є багато дріб’язкових речей, які заважають рухатися вперед швидко.

Яку роль грає ваше політичне минуле тут, у Мінську? Адже ви один з польових командирів Майдану

Не знаю, як вони до цього ставляться, бо я нікого про це не запитував. Я розумію прекрасно, що перед тим, як давати агреман, вони поцікавилися, хто я такий, чим займався. Вони прекрасно розуміють, що без роботи я тут сидіти не буду і що курорту, їдучи сюди, я не бажав. Я буду працювати над тим, щоб стосунки між двома народами, двома країнами і двома державами вдосконалювалися.

Напевно, вони розуміють, що як людина і як політик я маю власну оцінку того, що відбувається у Республіці Білорусь. Але заради налагодження двосторонніх стосунків я ніколи і нікому не буду озвучувати цю оцінку. Тут проблем не менше, ніж в Україні. Але якщо є воля, то їх поступово можна вирішувати.

Фото надане посольством України в Республіці Білорусь

У Києві ваше призначення викликало здивування. Чому ви обрали дипломатичну кар’єру?

Великою мірою це було несподівано і для мене самого. З роками я починаю розуміти, що моє хобі – це робота і стосунки з людьми. Я зустрів тут масу приємних, толкових розумних людей як у владі, так і серед представників дипломатичного корпусу.

Багато хто здивувався, бо знають, що я не відвідував світські заходи в Києві і напевне і надалі не відвідуватиму. Але приїхавши до Мінська і поспілкувавшись з дипломатичним корпусом на численних прийомах, я зрозумів, яке це багатство обговорювати питання не тільки у своїй країні, із співвітчизниками, а й з представниками інших держав.

Як ви оцінюєте бізнес-стосунки між двома країнами?

Я не буду тиражувати збиті фрази «5-мільярдний товарооборот», хоча вважаю, що в цьому році Україна має шанси вийти на 4,5 млрд. дол. товарообороту і це стане другим результатом для Білорусі. На першому місці традиційно Росія, а за друге іде змагання між Україною і Німеччиною.

Треба відзначити, що активність українського бізнесу в Білорусі достатньо висока, але проблема в тому, що з українського боку це бізнес, а з боку Республіки Білорусь це держзамовлення. У цьому і полягають труднощі. Маневреність українського бізнесу вимагає такої ж швидкої маневреності від партнерів, але тут вони упираються у державні структури, які діють за певним регламентом. Хоча ситуація розвивається динамічно і є чим бути задоволеним.

Маю недипломатичне запитання: серед українців побутує думка, що загалом білоруси живуть краще. Ви це відчули в Мінську, можете порівняти рівень життя з Києвом?

Статистично цифри виглядають так. Середня заробітна плата і тут, і в Україні становить 300 дол. Валовий національний продукт в Україні статистично вполовину менший, ніж у Білорусі. Є багато дивних речей, які ви можете побачити, порівнюючи статистику, але по ній дати відповідь про рівень життя неможливо.

Як ці статистичні дані враховують тіньовий ринок, непогано розвинений в Україні?

Тіньового ринку в Білорусі немає. Я не дарма вживав слово «статистично». На мій погляд, порівняння життя Мінська з Києвом просто некоректне. Коли я чую від українських політиків, що десь живуть краще, а десь – гірше, я не розумію, про що йдеться.

Дивіться, житель Мінська платить 32% від собівартості комунальних послуг, а киянин – 56%. І один, і інший дурять себе, але мінчанин на 68%, а киянин – на 44%.

Невипадково в Києві закрутилася ситуація навколо тарифів і невиплат зарплат працівникам комунальних підприємств. Ще півтора роки тому я збирав столичних керівників і казав: «Давайте ми краще доплатимо людям, ніж доведемо до того, що лайно поллється на вулиці Києва». Так само і тут – Мінськ дотує комунальну сферу.