Все публикацииПолитика

Опіумна квіточка і загублений хутір Януковича

Зазвичай журналістське розслідування вимагає значної витрати часу і зусиль, але не завжди має своїм результатом публікацію. Трапляється, розслідування, з тих чи інших причин, завершити не вдається. Попри те, напрацьовані матеріали залишаються.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua
Опіумна квіточка і загублений хутір Януковича

Якось, я розповідала друзям про невдалі, тобто про незавершені, розслідування. Народ дуже сміявся й порадив мені їх таки надрукувати - повеселити читачів. Зараз – на свята, саме час.

Як журналіст вирощував опіумний мак Засухи

Відразу після помаранчевої революції, новий губернатор Київщини Євген Жовтяк звинуватив свого попередника Анатолія Засуху та його дружину Тетяну (нині - депутат Партії Регіонів) у наркобізнесі. В той час міліція знайшла на складі під Васильковом величезну партію макової соломки -135 мішків і 34 ящики, всього - 1,7 т. Вміст наркотичних речовин в соломці був на диво високим. Очевидно було, що стільки соломки по сільським городам не назбирати. Слід розуміти: «соломкою» називається не все бадилля маку, а лише подрібнені макові коробочки. Такий «врожай» могло дати хіба що макове поле, а найближчі до Василькова макові поля знаходилися в агрофірмі «Світанок», що належить родині Засух.

Отже, Жовтяк показав пальцем на Засух - звинуватив їх у вирощуванні опіумного маку.

Засухи не заперечували. Лише стверджували: вирощували олійний мак. Мовляв, спеціальне насіння з низьким вмістом наркотичних речовин офіційно брали в державному концерні «Укрмак».

Автору закортіло з´ясувати: який насправді мак вирощували Засухи.

Виявилося, олійний мак цікавий наркоманам так само, як і опіумний - в ньому також містяться наркотичні речовини, просто в меншій концентрації.

Щоправда, є інститут агропромислового виробництва УААН в Івано-Франківську, що займається селекцією маку, з року в рік виводить сорти, все менше «придатний» для наркоманів.

Наприклад, при Союзі саджали сорт «Новинка», де вміст наркотичних речовин - 0,6%. Олійна «Новинка» - український аналог опіумного маку. В роки, коли мак вирощувала Засуха, популярністю користувався сорт «Беркут» - 0,07—0,08%. Вже в 2006 році, вчений з Івано-Франківська розповів автору: уже виведено сорт, в якому «наркоти» лише 0,0004%.

Отож, автор взялася з’ясувати: наскільки «придатний» для наркоманів «продукт» вирощувала у себе Засуха.

Для цього я відправилася в село Ковалівка, де розташована агрофірма «Світанок» та резиденція Засух.

Отже Ковалівка…

Маєток Засух в Ковалівці

Бажаючих говорити на цю тему не знаходжу, люди опускають очі та біжать від мене, як від чуми. Один дідок починає мене переконувати, що на цю тему говорити не можна, бо у них в селі на кожному стовпі пристрій, по якому Засуха слухає, про що балакають селяни. Все село демонструє хворобливу манію переслідування.

Маєток Засух в Ковалівці

Нарешті, знаходжу одного дядька, що обіцяє мені показати поле, де в минулому році вирощувався мак. Я собі думаю, якщо там сіяли мак, то на наступний рік деякі зернята могли прорости. Насіння маку дрібне, не боїться орання, та добре переносить зимові холоди, отже є шанс знайти ту культуру, що вирощувала Засуха.

Знаходимо з дядьком місцевого хлопця, що готовий нас на «Жигулях» відвести в поля за невелику платню.

Їдемо. Дідусь впевнено показує дорогу. «Ось це поле. Зупиняйся», - командує він юнаку. Хлопець, як тільки побачив, куди приїхали, міняється в обличчі. Тільки ми з дідусем встигли вийти, як «Жигуль» рвонув з місця, піднявши в повітря клуби пиляки. Навіть гроші не взяв.

«Сцикун, - зробив висновок дідок. - Добре, що йому спочатку не казав, куди їдемо. Але як ми будемо повертатися?»

А от мені втеча нашого водія додала ентузіазму. Значить, думаю, з маком тут явно не чисто.

Поле величезне і пусте. Тут нещодавно скосили пшеницю. Навкруги тільки стерня, і рідко де зеленіє бур’янець. Я ходжу на ці зелені плями - шукаю макові листочки, що особливої форми, їх важко не впізнати. Ходжу по межі, тут найменше переорювалося, отже у макової зернинки був шанс прорости. Але нічого. Жодного, хай навіть кволого, макового паросточка.

А дідусь стоїть сміється. «Нічого не знайдеш. Сюди весною жінок з усього села збирали сапати. Жоден бур’ян не уцілів». «Як сапати? Пшеницю?» - я ледь не впала.

Хто не знає: сапати пшеницю в сільському господарстві - приблизно те саме, що стригти вовну з коропів.

Озима весною щільна - бур´яну важко боротися з нею за місцем під сонцем, отже він цю війну програє. Та й, не засапаєшся цієї пшениці, це маразм якийсь.

Але те, що тут таки сапали – демонстрували купи давно перегнилої трави обабіч поля.

«Сапали, сапали при межі, щоб мак, який ти шукаєш, бува ніде не зацвів. Бо мак був не простий…» - переконав дідок.

Отож до села довелося повертатися ні з чим. Але тут мені пощастило надибати селянку, що готова була розмовляти на цю тему.

Вона, як і дідок, була переконана, що Засухи таки вирощували опіумний мак. «Бо той мак збирали, коли насіння ще не дозріло до кінця і коробочки не засохли. А хіба так робиться? Це я вам точно кажу. Мій племінник працював там на комбайні, я його просила, набери мені трохи маку на пиріжки. Він крадькома насипав мішечок, приховав. Я як попробувала той мак, а він гіркий! До сих пір в мене той мішечок незайманим і стоїть», - розповідає жінка.

«А дайте і мені спробувати», - попросила я. Пробую. Не гіркий. Смачний мак. Даю жінці. «Справді смачний. Може він підсушився і гіркота пройшла? Але я вам кажу, був гіркий-гіркущий», - стверджує жінка.

«Бачите, добре, що я приїхала і ви ще раз спробували, тепер будуть вам пиріжки. І мені можна трохи відсипати», - попросила я жінку.

Жінка щедро насипала з півкілограма, так я з ними й поїхала додому. Адже у мене тепер є насіння маку Засухи! Це означає, я можу його виростити і перевірити на вміст наркотичних речовин. В Івано-Франківському інституті мені чітко розповіли – посадиш опіумний мак – виросте опіумний, посадиш їх селекційний сорт - виросте олійний мак з низьким вмістом наркотичних речовин.

Поки прийшла весна, півмішечка маку я з’їла, а все, що лишилось, висіяла в городі. За традицією - посеред кукурудзи. В селах так завжди сіють мак – аби кукурудза прикривала його від очей наркоманів та міліції.

Через деякий час прийшла подивитися, що там моя плантація, і жахнулася. Замість маку – бур’ян по коліна. Мак любить пухку землю, а в глинястих грунтах, де я його висіяла, погано сходить - його забивають бур’яни. Довелося попотіти кілька годин, поки з лебедою і мокрицем було покінчено і на світ божий з’явилося лише вісім маленьких росточків маку.

Мак ріс і нарешті розцвів. На вітрі хилиталися пелюстки кольору блідої поганки. Біля тичинок на пелюстках були фіолетові плями, але не яскраві, мало виражені.

Лебеді в Ковалівці. Центр в Ковалівці

Я зрізала одну квіточку, запхнула в коробочку з під парфумів і поїхала в Національний інститут ботаніки, що біля метро Театральна. Там намагалася знайти спеціалістів, які би змогли визначити, чи є мій мак опіумним.

Мила жіночка, яка оглянула мою цінність, сказала: «Мак, як мак». Вона пояснила, що за зовнішніми ознаками неможливо встановити, чи є рослина опіумна.

Отже довелося повертатися ні з чим і чекати, поки мак дозріє, аби понести його на експертизу соломки.

І тут я прокололася. Тільки згодом мені пояснили, що мак треба було зрізати трохи не дозрівши, а досушувати в духовці. А я дочекалася, поки стебла і коробочка задубіли, ще й омилися осінніми дощами.

Треба сказати, врожай був поганючим. Мої коробочки були маленькими, і насіння в них - кіт наплакав. Вони не були схожі на ті великі торохтливі голівки, з яких я витрушувала мак в долоньку, на городі у бабусі в дні свого дитинства.

Врожай я акуратно зібрала і запхала в шухляду робочого столу. Так формально я перетворилася на злочинця – зберігала макову соломку, ще й, можливо, з підвищеним рівнем морфіну.

Далі, поклавши частину врожаю в сумку, поїхала в … міліцію. Точніше, в Державний експертно-криміналістичний центр при МВС, що робить відповідні експертизи.

Не важко здогадатися: в маленькій послузі мені відмовили. Щоправда, спочатку поморочили голову, примусили робити листи від редакції, а за тим - відмовили.

Однак, якщо не пускають через парадний вхід, завжди можна зайти через чорний. Я цілий день стояла на прохідній біля Центру експертиз із сумочкою набитою соломкою і чіплялася до кожного зустрічного з надією, що мені вдасться надибати працівника лабораторії, і він згодиться мені допомогти. І один такий знайшовся.

Я розповіла йому все про Засух, про Ковалівку, про вирощування маку біля свого будинку. Хіміка вся ця історія неабияк розсмішила, і він взявся за справу.

Але все виявилось не так то просто. Щоб провести експертизу на відсотковий вміст морфіну в маковій соломці, потрібен спеціальний апарат і еталонна доза чистого наркотику. Мій хімік уявляв, де треба дістати все потрібне. Але на наступну зустріч прийшов засмучений. «У мене був знайомий в області, у якого було все потрібне, але в нього апарат зламався. У мого іншого знайомого на митниці є потрібний апарат, але немає дози наркотику», - розповів хімік.

Отже, у одного є апарат, у іншого - наркотик, але сумістити ці дві речі, зрозуміло, нереально. «Але в мене для тебе є хороша новина, - продовжив співрозмовник, - я обережно поцікавився в експертному центрі маком Засух, і мені неофіційно розповіли, що з їх маком не все гаразд. Була експертиза не з дуже втішними висновками. Подейкують, що згодом вона була підмінена іншою. Очевидно, ти на правильному шляху».

Але результатів власної експертизи мені побачити так і не вдалося…

Втім, я досі зберігаю кілька голівок маку та його насіння. Раптом знайду, де зробити експертизу.

Загублені

Це розслідування почалося в 2007-му, коли я працювала над темою мисливських угідь Януковича в Дніпровсько-тетерівському лісомисливському господарстві.

Я їхала в Сухолуччя, щоб розпитати працівників господарства, чи правдиві чутки, що Віктор Федорович приватизовує заповідник.

По дорозі підібрала двох дядьків, вони виявилися мешканцями Сухолуччя і радо почали мені розповідати про Януковича.

Один дядько видався особливо обізнаним. Він розповідав вражаючі деталі. І я знала, що він каже правду, адже сама, на власні очі, бачила те, про що він говорив.

Він детально розповів про всі будівлі в резиденції Януковича «Острів» та «Акація», про «номера» для полювання в лісі біля Ритнів. Інколи додавав подробиці, якими я не володіла, але які логічно вписувалися в наявну у мене інформацію.

І тут дядько мене ошелешив. «А ти знаєш де тут будинок Януковича?»

«Знаю, - кажу, - на «Острові». «А, ні! - каже мені дід. - Там в нього лише «собачі будки». Будинок в іншому місці. Він схований. Шикарна споруда».

«Собачі Будки» Януковича на острові

І тут дід мені починає розказувати про якийсь загублений в лісах хутір, який повністю обезлюдив 20 років тому, і землі якого нещодавно викупив Янукович. «Там його таємний будинок. Про нього ніхто не знає», - пояснив мені дідусь.

Логіка в словах дядька була. В резиденції «Острів», на той момент, не було змінене цільове призначення земель, а отже не було можливості будувати капітальні споруди. А ось землі старого хутора, теоретично, мають статус земель під будівництво, і їх не важко викупити і приватизувати.

Повірити дідусю спонукало й те, що Янукович завжди страждав манією переслідування. Взяти хоча б броньовану кімнату для нарад, яку він облаштував в КМУ 2007-го, або дві лінії паркану навколо його будинку в Міжгір’ї. Таємний будинок - якраз в його стилі.

В сільраді Сухолуччя, я довідалась, що хутір, який назвав дядько, справді існував колись і справді давно обезлюдив. Мені показали на карті - він знаходився в глушині величезного лісового масиву. Тут ліс був набагато красивіший, ніж біля резиденції «Острів» - величезні столітні сосни, тут є сенс будувати таємні будинки.

Отож я вирішила шукати хутір. А інтуїція штука така, що до неї треба прислухатися.

Наприклад, один раз до мене звернувся анонімний читач з інформацією про дачу Тимошенко під Нікітським ботанічним садом. Мене все муляло перевірити. Коли ж я туди поїхала, то знайшла шикарний маєток, побудований Антоном Пригодським для Віктора Януковича.

Тут мені замуляло так само.

Нарешті я знайшла село, біля якого, десь в нетрях лісу, був таємничий хутір. Розпитувала людей, але вони нічого не знали напевно. Мовляв, Януковича тут ніхто не бачив, про будинок на хуторі ніхто не чув. Щоправда до хутора було 8 км - достатня відстань, щоб нічого не знати. Розпитавши місцевих про напрямок, я заглибилася в ліс. Дороги перепліталися і розбігалися. Який там хутір! Я заблукала. Спустилась ніч, кінчався бензин, падав дрібний сніжок.

Я кинула шукати хутір і почала шукати дорогу назад. Намагалася триматися в одному напрямку, глушила мотор і слухала ліс. Нарешті мені пощастило, я почула шум проїжджаючої машини. Скоро я була на асфальтній дорозі. Ще раз мені пощастило, коли я на останньому паливі докотилася на заправку в Димері. Таємний будинок мені не відкрився.

Другу спробу знайти лісову хижку Януковича я здійснила разом з Османом Пашаєвим з СТБ.

Все повторилося, як вперше, тільки ще гірше. Знову заблукали, знову стало темно. Крім того, дорога, на яку я виїхала, скоро перетворилася у дві колії завглибшки півметра. Моя маленька Шевролє балансувала на краю цих земляних каньйонів, і якби колесо впало, ніяка сила не допомогла б нам витягти машину.

Не варто казати, що розвернутися і поїхати назад ми теж не могли. Доводилося рухатися вперед і сподіватися, що дорога не стане непролазною. Раптом попереду в темноті ночі засвітилися вогнища. Спочатку ми з Османом зраділи: «Люди! Ми не одні!» Коли ми під’їхали поближче, поспішили вимкнути фари. Адже у світлі величезних вогнищ ми побачили, що йде активна вирубка лісу.

Чому вночі? Під завивання вітру та заметіль? Може це нелегальна вирубка? Отож ми з Османом дали драла, поки нами не зацікавилися.

А дорога ставала все гіршою. Не знаю, яке таке щастя нам випало, через годину вона таки вивела нас з лісу в село на іншій стороні лісового масиву.

Більше ми хутір Януковича не шукали.

Адже, скоріше за все, таємного будинку не існує. Ніхто в селах навкруги лісового масиву не чув про нього, не бачив в´їзджаючих в ліс крутих автомобілів.

З іншої сторони, мене до сих пір мучає питання: звідки дядько, який мені все розповів про загублений хутір, набрався такої вишуканої брехні, в якій так багато правдивих фактів? Може, таємний будинок Януковича все-таки існує?

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua