Під самими дверима українського посольства в Нідерландах закутаний у теплий одяг чоловік (надворі пронизливий холод) пропонує всім рекламу послуг “присяжних перекладачів” з української та російської мов. “Нэ надо?” – перепитує він із сильним акцентом, потім задумливо каже: “А, вибори…”
Сама Гаага (це тут, а не в столиці Амстердамі, містяться органи влади країни та дипломатичні представництва) в неділю виглядає мов збезлюділа. В особняку ж, частину якого посідає наше посольство, від ранку вирує життя. Охочим проголосувати цієї неділі доводилося вистояти навіть невелику чергу. Список виборців досить довгий – судячи з номерів, трохи менше як дві тисячі. Проте більшості охочих до волевиявлення у списках нема – доводиться писати заяву (“скаргу”) про внесення у списки. Звичайно, треба мати і закордонний паспорт з візою. Паспорт і заява – це, зрештою, все, що треба, аби проголосувати за кордоном. На самій дільниці лише дві кабінки, на стінах програми обох кандидатів, три урни і букет троянд. Дехто з членів комісії теж урочисто вбраний у вишиванку. Багато виборців фотографуються на тлі урн для голосування і плакатів із програмами кандидатів, хтось знімає навіть вкидання бюлетеня на відео. Загалом атмосфера тут менш конфліктна, доброзичливіша і навіть святковіша, ніж на пересічній дільниці в “материковій” Україні. Відстань до батьківщини змушує чи не більше цінувати ритуал вибору, аніж ми це переважно робимо вдома, – принаймні, змушує тих, хто прийшов на дільницю. Зрештою, за кордоном вибори це одна з не таких і багатьох речей, що пов’язують з Україною.
Всі фото автора
Голова комісії закордонної виборчої дільниці номер 61 у Гаазі Володимир Бевх ще й в обід не встиг проголосувати. Через велику кількість “позаспискових” роботи чимало – доводиться ксерокопіювати паспорти власноруч. Пан Бевх вже 9 років мешкає в Нідерландах, де працює медиком. Комісію ж він очолює на волонтерських засадах. На такій посаді цей молодий чоловік уперше, проте знає чимало про те, як голосування за кордоном відбувається зазвичай.
Традиційно в посольство приходить голосувати небагато українців. На минулих виборах таких було десь із сотню. Сьогодні в першій половині дня проголосували коло 50 чоловік. Хоч виборців небагато, підрахунок усе одно триває довго: треба довести до пуття всі документи і скарги. “Рідко буває, щоб закінчували рано – востаннє протокола підписали десь коло першої ночі, – каже пан Бевх. – Це досить складний процес, розрахований до дрібниць, тому закінчити до півночі зазвичай не вдається. Минулого разу голосували на дільниці приблизно 100 чоловік. Сьогодні вже станом на першу дня проголосували 50 чоловік. Переважно це ті, кого немає в списках – таких людей ми без проблем вносимо за паспортом і заявою”. Голова каже – зареєстровані виборці приходять насправді рідше, ніж ті, хто приїхав зовсім недавно і не встиг потрапити у списки.
Проте й українські “старожили” Голандії все-таки приходять – переді мною в черзі ціла родина: немолодий голандець, його дружина-українка (власне, лише вона й голосує) та їхня дитина. Жінка намагається пояснити якісь подробиці українського політичного життя чоловікові – час від часу звучать прізвища головних претендентів на президентську посаду. Дитина час від часу озивається нідерландською. Проголосувавши, родина йде – поміж себе розмовляють теж, звісна річ, по-голандськи.
Передпокій посольства пустує недовго – майже одразу заходять четверо чоловіків. Це українські далекобійники. Як навмисне, підібралася майже ціла Україна: хлопці родом з Луцька, Рівного, Києва й Полтави. До Нідерландів приїхали щойно, і вже не вперше – працюють водіями давно, возять все, що прийдеться: цього разу сюди привезли дерево, назад поїдуть з картоном. “Для нас Голандія, щитайте, найкраща країна – тут поліція нас не займає, ніяких проблем ніколи не бува. Не те що німці!” Питаюся, хто, на їхню думку, переможе на виборах. “Переможе найсильніший”, – розважливо відказують дядьки.
