Все публикацииПолитика

Вибори у прайм-тайм

Нинішня президентська кампанія в Україні відбуваються у віртуальному просторі, за яким виборці можуть спостерігати за допомогою телевізійних симуляторів. Секунда рекламного часу на третій-четвертій кнопці у прайм сягає 5,3 тис. грн, а загалом телевізійні бюджети коливаються у межах $50–100 млн. Але це однаково дешевше, ніж спілкуватися з людьми вживу.

Вибори у прайм-тайм
Фото: www.photohost.ru

Згідно досліджень Інституту Горшеніна, 83,1% опитаних українців в період виборчої кампанії віддають перевагу ТБ як основному джерелу інформації, 45,4% – друкованим ЗМІ, 29,3% – радіо, 27,6% – спілкуванню з друзями і рідними, 13,2% – новинам у мережі Інтернет, 10,2% – листівкам кандидатів та 8,1% – зовнішній рекламі. При цьому, за даними досліджень компанії Inmind, 77% опитаних при виборі кандидата найбільше довіряють саме особистим порадам близьких людей. А тому дивно, що в ході нинішньої виборчій кампанії не задіяно елемент прямої комунікації з виборцями: під час виборів і 2004 року, і 2006-го значна частина інформації доносилися через місцеві штаби та створені ними широкі мережі агітаторів. На цей канал комунікації працювали щотижневі спецвипуски партійних газет, численні листівки та буклети, топ-спікери постійно мандрували регіонами, працюючи на загальну ідею.

У кампанії-2010 агітаторів замінили борди, а телевізійна реальність – політичну активність кандидатів у регіонах.

Є декілька причин, чому провідні гравці не почали справжньої кампанії «від дверей до дверей», яка зазвичай дозволяє найглибше проникнути в електоральні пласти. Найголовніша з них полягає в бажанні зекономити кошти. Адже криза зачепила не тільки роботяг, але й олігархів. Вони теж хочуть економити. Саме задля заощадження зайвої копійки Партія регіонів та Блок Тимошенко ввели в цій виборчій кампанії ще одну антикризову економ-пропозицію, яка називається «місця у списках до місцевих рад». Декілька місяців тому ПР та БЮТ спільно проголосували за перенесення місцевих виборів з березня 2011 року на 30 травня 2010-го, і регіональним активістам за активну роботу в президентській кампанії обіцяно місця в прохідній частині списку до локальних рад. Цікаво, що цією ж розмінною монетою намагаються платити й штаби Арсенія Яценюка та інших кандидатів, тобто ідея економії оволоділа масами. Звісно, для чого платити більше?

Скарбникам провідних політичних сил особливо не позаздриш, бо загалом на Україну нині чекає ще й третя виборча кампанія, прихильником якої до останнього часу був тандем Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Ідея Ющенка полягала на тому, щоб одразу після свого президентства отримати майданчик у Верховній Раді. Тому Віктор Андрійович був зацікавлений провести парламентську кампанію одночасно з місцевими виборами. За чутками, саме в обмін на підтримку ідеї дочасних виборів ВР президент Ющенко і підписав такий вигідний «регіоналам» закон про підвищення соціальних стандартів.

Свої міркування – у Віктора Януковича: до останнього часу йому теж була вигідна ідея дочасних парламентських виборів. Янукович на сьогодні є лідером президентської гонки, але без надійної більшості у ВР він сильним главою так і не стане. За нинішньої конфігурації ВР Януковичу сформувати більшість буде надзвичайно складно, навіть з урахуванням переходу на його бік депутатів Блоку Литвина та 34-36 депутатів від «Нашої України»; тоді як про стабільну більшість йому годі й мріяти. Тому хороший вихід для себе «регіонали» бачили в перезавантаженні ВР. Правда, організувати парламентські вибори 30 травня і не порушивши при цьому Конституції країни президентові Януковичу буде важко, тому його штаб схилявся до призначення дати кампанії на кінець вересня – початок жовтня.

Однак навіть поганенька виборча парламентська кампанія однаково обійдеться ПР в $200–250 млн., а з врахуванням проекту «АнтиЮля» на правому березі країни (йдеться про підтримку «Фронту Змін» чи про розкрутку нового проекту Віктора Ющенка) й того дорожче. Тому соратники Віктора Федоровича цілком серйозно розглядають пропозицію про «мирні» шляхи формування коаліції без участі БЮТ: відставка уряду Тимошенко та створення технічного уряду, здатного до моменту формування контролювати адмінресурс, – один з таких шляхів. Будуть чи ні троє поспіль виборів в країні – поки що говорити ранувато. Але у всякому разі у фінансовому плані головних учасників перегонів видатки за цією статтею забиті.

А тим часом відбувається битва за прайм-тайм в ефірі головних каналів. Особливо жорсткі сутички виникають за присутність у провідних ток-шоу країни, які за інерцією асоціюють зі словом «свобода». Зі штабами тут погоджується майже все: прізвища експертів у студії, перелік запитань і, здається, навіть колір костюму ведучого. Навіть експромти погоджуються, як то трапилося з «несподіваною» появою двох чільних «регіоналів» на ефірі Юлії Тимошенко. Якщо і проскочить якийсь «несанкціонований» політтехнолог з конкуруючого штабу, то ведучий у костюмі узгодженого фасону просто не дасть бідоласі слова, і марно, що той дертиме руку. І такий цирк під іронічною назвою «Свобода» цілком виправданий, оскільки політики ще не забули, як організатори такого шоу протягом декількох місяців накачали Арсенію Яценюку рейтинг до 10–12%.

Якби Ніколо Макіавеллі писав свого «Володаря» в наші дні, то, безумовно, присвятив би окремий великий розділ віртуальній реальності та телебаченню як важливому інструменту володарювання. Бо завдяки спільному використанню телепростору дедалі більше утверджується принцип «Неважливо, що відбувається насправді, важливо, що про це розкажуть у ящику». Єдине, чого бракує телевізійній реальності, – так це кнопки для голосування.