При цьому перед ним стояло безліч нових завдань. Насамперед – необхідно було навчитися працювати в опозиції. Досі Віктор Янукович тривалий час перебував на владних постах. Тепер потрібно було продемонструвати, що він може ефективно працювати і поза владою. У квітні 2005 року 19 політичних партій та 12 громадських організацій заявили про бажання створити єдину коаліцію на чолі із Віктором Януковичем. Тоді ж директор Національного демократичного інституту США Девід Детман розповів журналістам про підтримку сильної опозиції в Україні з боку США та про наміри його інституту фінансувати активності Партії Регіонів.
Між тим ситуація в Україні загострювалася. Нова влада продемонструвала схильність до мітинговості та революційної риторики, але не до конструктивної роботи. Повна депрофесіоналізація влади призвела до того, що управлінський апарат, професійні чиновники виявилися непотрібними новому режиму. В окремих регіонах до влади прийшли політичні назначенці або просто випадкові люди. Замість реальної роботи – всюди панувало шапкозакидательство. Україна спробувала з кавалерійського наскоку вступити в Євросоюз – все це закінчилося гіркою пілюлею для українського керівництва. Уряд частіше відвідував театри і каток, ніж займався реальною роботою. Вершиною безглуздя стає волюнтаристська позиція окремих помаранчевих політиків, які на міжнародний фестиваль «Євробачення» відправили від України мітингово-пропагандистську пісню «Разом нас багато!»
В країні починаються репресії проти представників старої влади. На Рівненщині створювалися «трійки» з представників «Нашої України», БЮТ та Соціалістичної партії (які створили правлячу коаліцію). Ці «трійки» звільняли з роботи вчителів та викладачів, проводили слідства у справах людей, що працювали у штабах Януковича.
Один за одним за загадкових обставин гинуть банкір Юрій Лях, міністр транспорту Георгій Кірпа, колишній міністр внутрішніх справ і керівник Державної податкової адміністрації Юрій Кравченко. Ряд політиків – міністр внутрішніх справ Микола Білоконь, підприємець Ігор Бакай, мер Одеси Руслан Боделан, заступник голови СБУ Володимир Сацюк, колишній губернатор Донецької та Сумської областей Володимир Щербань – відправилися у вимушену еміграцію. У в´язниці опинилися губернатор Закарпатської області Іван Різак, колишній губернатор Харківської області Євген Кушнарьов, голова Донецької обласної ради Борис Колесников. Більшість звинувачень були просто смішними і не витримували критики.
Так Євгена Кушнарьова звинуватили у тому, що він вирішив побудувати у Харкові метро, а для залучення коштів отримав кредит під заставу адміністративної будівлі. Згодом у Києві мер Леонід Черновецький пішов по такому ж шляху – але його рішення було визнано ледве не геніальним проектом! Бориса Колесникова звинуватили у шантажі та спробі захопити торговий центр «Білий лебедь» - згодом справа розвалилася і, як з´ясувалося, вона була цілковито сфабрикована Юрієм Луценком. Колишнього міністра праці і соціальної політики України Михайла Папієв звинуватили у тому, що він нібито вкрав мільйони окулярів, які призначалися для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Через рік – коли Партія Регіонів повернулася у владу – окуляри було знайдено: вони спокійно лежали на тих же складах. Просто на кожному футлярі був надпис: «Ветерану війни від прем´єр-міністра України Віктора Федоровича Януковича». Звісно, що новій владі було легше звинуватити міністра у крадіжці, ніж роздавати окуляри з прізвищем головного опонента.
Економічні показники були відповідними. Україна у першому кварталі 2005 стала лідером серед країн СНД з рівня інфляції (13,5%). Від´ємне сальдо зовнішньої торгівлі становило понад 1 мільярд доларів.
Влітку 2005 року Генеральна прокуратура порушила справу і проти самого Януковича. Його було звинувачено у тому, що він незаконно видав премії призерам Олімпійських ігор у Афінах з коштів Державного бюджету, а також у виділенні коштів Донецькому аеропорту на закупівлю обладнання з безпеки польотів. Прокуратуру зацікавили факти надання Януковичу земельної ділянки у Івано-Франківській області у 2000 році. Знову було піднято питання про судимості Януковича і порушено кримінальну справу за фактом нібито підробки постанови про зняття судових вироків.
Чи варто говорити про те, що через рік всі ці справи було закрито за відсутністю складу злочину? Поняття революційної доцільності домінували над поняттями законності. Презумпція невинності не діяла. Проти людей порушувалися надумані справи – жодна з яких не була доведена до кінця.
У грудні 2005 року Віктор Янукович очолив список кандидатів від Партії регіонів на виборах до Верховної Ради. Команду Януковича у цей час становили такі політики, як Ринат Ахметов, Ганна Герман, Тарас Чорновіл, Євген Кушнарьов, Раїса Богатирьова та цілий ряд інших. Політтехнологічний супровід забезпечувала команда американських технологів на чолі з Полом Манафортом. Було задіяно весь ресурс, мобілізовано максимум сил і енергії. Партія Регіонів протягом року, що минув від президентських виборів, перетворилася на партію нового типу. Це вже не була партія Донецького регіону. Партія регіонів стала головним репрезентантом політичної концепції Сходу України. Партія великого бізнесу стала партією захисту інтересів регіональних еліт та носієм ідеї розширення прав і свобод муніципальних громад, органів місцевого самоврядування. Окрім того, ця партія із елітарної перетворилася на масову партію – партію людей, не вдоволених результатами Помаранчевої революції. За великим рахунком, це була партія Правого Реваншу.
26 березня 2006 року в результаті виборів Партія регіонів продемонструвала найвищий рейтинг довіри – 32,14% голосів виборців.
Починається тривала коаліціада. Згідно з новою редакцією Конституції України, яка вступила в силу з 1 січня 2006 року, коаліція фракцій у парламенті, що творить парламентську більшість, має право висувати свого кандидата на пост прем´єр-міністра та формувати уряд.
Блок Юлії Тимошенко та Народний Союз «Наша Україна» - спільно з Соціалістичною партією України – заявили про бажання створити коаліцію. У такому випадку Партія Регіонів опинилася б у меншості – разом з комуністами – і була би позбавлена можливості формувати уряд. Юлія Тимошенко та представники «Нашої України» вже навіть створили проект угоди про створення коаліції, але основна дискусія розгорнулася довкола посад в уряді. Суперечності загострювалися все більше. Процес творення коаліції загальмувався.
Несподіванкою для багатьох став крок Олександра Мороза, лідера соціалістів, який заявив про бажання його фракції у парламенті відмовитися від переговорів із помаранчевим табором і приєднатися до коаліції з Партією регіонів та Соціалістичною партією. 6 липня у Верховній Раді відбулося таємне голосування, на якому Олександра Мороза було обрано спікером парламенту. Одразу ж було заявлено про створення Антикризової коаліції (ПР – СПУ – КПУ), яка поставила перед собою головне завдання – виведення України з економічної кризи, недопущення сповзання держави у інфляційну безодню, боротьба з відвертим популізмом.
Опоненти одразу ж звинуватили Віктора Януковича у тому, що він «купив» Олександра Мороза. Соціалістів затаврували як «зрадників». Юлія Тимошенко навіть назвала суму, за яку нібито соціалісти перейшли на бік Януковича: 300 мільйонів доларів! Хоча будь-який експерт, що розбирається у питаннях політики і економіки, міг би сказати: така сума є абсурдною.
Президент Ющенко оголосив нову коаліцію нелегітимною, не маючи для цього підстав. Аргументом було те, що «народ голосував не за таку коаліцію». Однак розпочалися серйозні переговори між Президентом і новою коаліцією. І у серпні 2006 року ці переговори закінчилися тим, що Віктор Ющенко визнав право Віктора Януковича очолити уряд. Щоправда, за однієї умови: має бути підписаний спеціальний документ – Універсал національної єдності. Універсал містив більшість положень, які формували світоглядні основи Президента, його бачення стратегічних завдань, що стоять перед Україною. Віктору Януковичу було запропоновано приєднатися до цієї платформи. У випадку визнання Універсалу Президент обіцяв внести кандидатуру Януковича на розгляд Верховної Ради в якості кандидата на пост прем´єр-міністра. Універсал передбачав використання української мови як державної – при гарантіях вільного використання російської та інших мов, просування України вбік НАТО та Європейського Союзу тощо. Універсал підписали Віктор Ющенко, Віктор Янукович, представники усіх фракцій парламенту – за винятком Юлії Тимошенко. Лідер комуністів Петро Симоненко підписав Універсал із застереженнями.