Все публикацииПолитика

Історія української Евіти Перон. "Громадою" обух сталить...

У часі цей тиск співпав з черговою хвилею чисток у президентському оточенні. Цього разу у немилість до Президента потрапив весь ”дніпропетровський клан”. Один за одним дніпропетровці позбувалися своїх крісел. Відомий анекдот про те, що історія ділиться на “допетровську, петровську і дніпропетровську”, переставав бути актуальним. Саме у цей час народний депутат Олександр Турчинов активізує діяльність створеної ще у 1993 році невеликої і мало кому відомої партії “Громада”. У 1994 році “Громада”, що налічувала трохи більше 1 тис. чоловік, активно підтримала кандидата у Президенти Леоніда Кучму. Згодом партія “залягла на дно”, і про її існування було відомо лише фахівцям-політологам. Юлія Тимошенко у середині 1997 року оформлює членство в “Громаді”, чим суттєво підвищує рейтинг цієї партії. Невдовзі осередки “Громади” з´являються у всіх областях України. На Юлію Тимошенко починають дивитися як на людину, що невдовзі може очолити партію. Привабливий імідж Юлії Володимирівни автоматично переноситься і на її партію.

Олександр Турчинов у приватній розмові згадував, що познайомився з Юлією Тимошенко у 1993 році, коли працював радником прем´єр-міністра Леоніда Кучми і вирішував ряд питань, пов´язаних з фірмами, задіяних у паливо-енергетичному секторі. Досі – як стверджує Турчинов – він не знав про існування Юлії Тимошенко. Працюючи у комсомолі, він був знайомий лише з її свекром Геннадієм Опанасовичем. Проте більш тісно ітереси Турчинова і Тимошенко переплітаються у 1996 – на початку 1997 року.

Для того, аби зрозуміти, навіщо Юлії Тимошенко була “Громада”, варто згадати і події, що склалися довкола корпорації ЄЕСУ. Отже, з коротким проміжком у часі відбуваються гучні відставки патрона Юлії Володимирівни, прем´єр-міністра України Павла Лазаренка, генерального прокурора Геннадія Ворсінова, міністра енергетики та електрифікації Юрія Бочкарьова. На колишнього першого зама Павла Лазаренко по Дніпропетровській області Едуарда Дубініна заводять кримінальну справу. “Єдиним енергетичним системам України” повертають заставу за пакет акцій Харцизького трубного заводу. Розглядалося питання про позбавлення корпорації прав на приватизовані на пільгових умовах підприємства – численні заводи і фабрики планувалося розпродати, і на отримані гроші провести розрахунки з Росією за газ по контрактах, підписаних ЄЕСУ. На довершення всього проти Юлії Тимошенко було порушено кримінальну справу – за фактом приховування великої суми валюти під час перетину кордону (нібито Юлія Володимирівна, проходячи митний догляд у аеропорту, “забула” вказати у декларації $23 тис.).

Цілком зрозуміло, що в таких умовах Юлія Тимошенко вирішила діяти не лише в економічній, а й у політичні площині. Як слушно зауважив тодішній голова Адміністрації Президента України Євген Кушнарьов, корпорація зайнялася створенням політичного “даху” і під ним мали об´єднатися не лише ті, хто мав відношення до цієї бізнес-структури, а й ті, хто співчували Павлові Лазаренку.

"Громада” була побудована на трьох складових – популізмі, значних фінансових вливаннях та опозиційній риториці. Своїми моральними попередниками партія вважала численні дореволюційні “Громади”, біля витоків яких стояли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Михайло Старицький. Головну мету своєї діяльності оновлена “Громада” вбачала у тому, аби стати “на заваді тоталітарній політиці Президента Кучми, запобігти розвиткові подій в Україні за білоруським сценарієм”. Партія заявляла, що активно співпрацюватиме з усіма колишніми прем´єрами України (насправді тісні стосунки склалися лише з П.Лазаренком). Деякий час “Громада” входила до передвиборчого блоку “Вперед, Україно!”. Головним гаслом „Громади” стало солідаристське звернення: „Ти не один – з тобою „Громада”!”

Юлія Тимошенко вирішила взяти на озброєння наступальну тактику. Саме тому невдовзі об´єктами її критики стали і Президент (для якого вона вимагала імпічменту), і прем´єр-міністр Валерій Пустовойтенко (Тимошенко вважала, що відправляти Пустовойтенка у відставку лише на підставі справи про палац “Україна” – надто дрібно; необхідно було акцентувати на значно більших гріхах), і “партія влади” НДП (якій “газова принцеса” обіцяла “шизофренію у гострій формі”) і навіть політики-чоловіки (у інтерв´ю “Киевским ведомостям” Ю.В. заявила:”Проблема не в тому, що у нас мало жінок політиків, а у тому, що немає політиків-чоловіків”). Юлія Володимирівна намагалася епатувати загал, причарувати його “наївним” популізмом. Загалу це подобалося.

Влітку 1997 року преса почала писати про „Громаду” як про партію, яку невдовзі повинна очолити Юлія Тимошенко.

Проте, всупереч загальному переконанню, Юлія Тимошенко на з´їзді партії у жовтні 1997 року не очолила “Громаду” – вона поступилася місцем голови партії Павлові Лазаренку. Лазаренко, навіть втративши владу в державі, мав абсолютний авторитет на Дніпропетровщині – базовій області для “Громади”. У нього був стійкий імідж господарника. Тим більше, він його намагався підкріплювати конкретними справами – нехай також з популістським присмаком. Скажімо, він виплатив коштом “Громади” пенсії пенсіонерам Дніпропетровської області, а також пообіцяв підвищити пенсії, стипендії і зарплати у рідній області. Міф про “доброго Лазаренка”, який намагався протистояти “поганому Кучмі”, мав відгук у серцях тисяч знедолених.

Юлія Тимошенко очолила тіньовий Кабінет Міністрів, створений за ініціативою частини членів “Громади”. У цьому Кабінеті працювало чимало яскравих політиків, таких, як Лариса Скорик, Олег Білорус, Леонід Косаківський, Іван Салій та інші. Реально тіньовий Кабмін мав нульову віддачу. Проте його діяльність мала величезне пропагандивне значення. “Ми працюватимемо так, аби кожного тижня у парламенті з´являвся резонансний законопроект, поданий тіньовим Кабінетом Міністрів”, - заявляв у Львові один з функціонерів “Громади” Сергій Лилик.

Олександр Турчинов очолив виконком „Громади”.

Фактично з самого початку „Громада” складалася з двох частин – лазаренківської і тимошенківської. Між обома частинами партії існували натягнуті стосунки. І Лазаренко, і Тимошенко володіли майже співмірним капіталом. При цьому прихильники Лазаренка гуртувалися довкола свого шефа і політичного керівництва партії, у той час як прихильники Тимошенко гурьувалися довкола „тіньового” Кабінету.

Під час парламентських виборів 1998 року Юлія Тимошенко висунула свою кандидатуру по 99-му виборчому округу у Кіровоградській області. Тут їй протистояли такі серйозні суперники, як член КПУ, голова правління ВАТ “Новоукраїнка-агротехсервіс” В.Круценко, член НДП, директор Кіровоградського представництва банку “Аваль” О.Спінко та один з лідерів Руху А.Ніцой. Водночас Юлія Тимошенко обіймала шосту сходинку у виборчому списку партії “Громада”. Результат виборів показав, що Юлія Володимирівна користується авторитетом: за неї віддали 38,5% голосів (за її найближчого конкурента – Круценка – 24,6%). Цей результат був результатом саме Юлії Володимирівни, а не партії: за “Громаду” у цьому окрузі віддали свої голоси вдвічі менша кількість виборців, аніж за Юлію Тимошенко (19,4%).

Юлія Тимошенко на виборах-98 апробувала свій маневр, який згодом стане її коронним ударом. Вона з легкістю поступилася місцем лідера Павлові Лазаренкові, аби дозволити йому виснажитися у боротьбі – виснажитися політично, морально, фінансово. Сама ж Юлія Володимирівна зберегла сили і, завдяки перемозі у одномандатному окрузі, навіть дещо унезалежнилася від “Громади”.

У новому парламенті вона очолила Комітет з питань бюджету. У своєрідному звіті про пророблену роботу на сторінках газети ”Днепровская правда” у вересні 1998 року Юлія Тимошенко писала: “Аналізуючи документи, можна побачити в концентрованому фінансовому вигляді все життя нашої країни. Я можу зробити висновок, що за відсутності програми дій уряду в кінцевому підсумку в Україні все-таки втілюється конкретна програма. Це програма переродження нашої держави в поліцейську. З перших днів перебування Леоніда Даниловича Кучми біля влади у нас стали змінюватися статті видатків на соціальні сфери, охорону здоров´я, освіту, культуру. У нас незмінно скорочуються видатки на виробництвоінвестиційних проектів. Але у нас з якоюсь впертістю збільшуються витрати на утримання всіх силових структур, зокрема, Міністерства внутрішніх справ… Документи Кабміну і Міністерства фінансів, подані в Комітет з питань бюджету, вимагали від Верховної Ради скоротити практично всі життєво важливі статті бюджету-98. Я відхилила ці проекти. Але, доки Верховна Рада перебувала на канікулах, Президент своїм указом все-таки прийняв секвестр бюджету. По суті справи, він затвердив новий бюджет держави, порушивши при цьому 6 статтей Конституції України”.

Поступово у оточенні Юлії Володимирівни з´являлися нові люди. Скажімо, молодий банкір Олександр Єльяшкевич, депутат Верховноїх Ради України та член “Громади” або підприємець Микола Сивульський. Водночас Юлія Володимирівна не відштовхувала від себе старих друзів – зокрема, Олександра Турчинова (останній, маючи тісні контакти з протестантськими колами, зробив шалену рекламу Юлії Тимошенко на Заході).

Вистачало і ворогів. Опозиційність Юлії Володимирівни не могла пройти повз увагу Президента. І ось у тому-таки 1998 році Леонід Данилович вирішує провести перерозподіл газового ринку в Україні. В результаті утворюється потужна структура “Нафтогаз України”, яка усунула від посередницьких функцій на ринку газу такі комерційні структури, як, скажімо, ЄЕСУ чи “ОЛГаз”. Юлія Тимошенко опинилася, здавалося б, біля розбитого корита, оскільки, за словами голови “Нафтогазу” Ігора Бакая, “всі заможні люди в Україні зробили свій капітал на російському газі”. У інтерв´ю російській “Независимой газете” Юлія Тимошенко плакалася, що ЄЕСУ усунули від прибуткового бізнесу, у той час, як корпорація змогла “створити нетривку рівновагу у взаємних інтересах Росії та України по взаємозаліках за газ”. На довершення всього Податкова адміністрація висунула позов щодо ЄЕСУ на суму 1,4 млрд. грн. (Юлія Вололдимирівна, щоправда, заявила, що виплатить суму, яку вимагала ДПА). Антипрезидентська риторика не могла зарадити у цій справі. Як кажуть араби, “якби за допомогою крику можна було би збудувати будинок, то осел побудував би ціле місто”. Тому Юлія Тимошенко вирішує піти на примирення з Кучмою

І зроблено це було восени 1998 року.