Все публикацииПолитика

Історія української Евіти Перон. Становлення. Витоки бізнесу

Юлія Володимирівна Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську і належить до представників третього покоління “дніпропетровського клану” – таких, як, скажімо, Віктор Пінчук, Олександр Турчинов, Геннадій Балашов чи Сергій Тигипко. Походження Юлії Тимошенко вже стало «притчею во язицех». Її батько – Володимир Абрамович Грігян (прізвище говорить на користь того, що предки Юлії Володимирівни походили з Бессарабії, але не Вірменії). Саме це прізвище Юлія носила до того, часу, як вийшла заміж. Останнім часом у пресі з´явилося чимало матеріалів про єврейське коріння Тимошенко. Інформація не позбавлена істини, проте навряд чи саме по собі єврейське коріння може бути вадою чи чеснотою політика.

В дитинстві Юля виховувалася лише мамою – батько залишив сім´ю, коли Юля була ще зовсім малою. Тому про надзвичайні статки чи добробут сім´ї говорити не доводилося. Як згадував один з її соратників по партії, матері Юлії довелося працювати на різних роботах, довгий час мати з донькою на руках не мали власної квартири. Юля мусіла пізнати у своєму житті все і пройти всі сходинки суспільного буття. Вона неохоче (зі зрозумілих причин) згадує своє дитинство. Зрештою, про дитинство Юлії Тимошенко існує книга, написана тіткою Юлії Володимирівни, Антоніною Уляхіною.

Після закінчення школи Юлія поступила на економічний факультет Дніпропетровського державного університету. Під час навчання у вузі стався випадок, який згодом змінив усе її життя. Як згадувала сама Юлія Володимирівна, якось увечері задзвонив телефонний дзвінок. Якийсь юнак випадково помилився номером. Але між двома молодими олюдьми зав´язалася телефонна розмова, юнак запропонував побачення. Так Юля познайомилася з Сашею Тимошенком. Невдовзі 18-річний Сашко і 19-річна Юля поставили батьків перед фактом: вони одружуються. Наступного року (у 1980 році) у подружжя народилася донька Євгенія.

Батьки Саші належали до дніпропетровської еліти. Геннадій Опанасович Тимошенко працював на партійно-ідеологічній роботі (зокрема, у його розпорядженні перебувала мережа кінопрокату Дніпропетровської області, яка напркінці 80-х років почала приносити чималі прибутки – завдяки відкриттю відеосалонів), На початку 90-х років він очолював Кіровський райвиконком міста Дніпропетровська.

Після закінчення університету Юлія Тимошенко протягом п´яти років працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім.В.І.Леніна. Можливо, вона би так і продовжувала б виробничу кар´єру, живучи з чоловіком у кооперативній квартирі загальною площею 32,1 кв.м по вулиці Карла Маркса, 26 міста Дніпропетровська. Автор книги „Невиконане замовлення” вклав у вуста Юлії Тимошенко фразу-звернення до народу: „Я змогла вибудувати власне життя, яке починалося з обмежень і бідності. І я зможу допомогти Вам розібратися у тих проблемах, які сьогодні нищать державу”.

Але настала перебудова. Настали зміни. Поступово почала завойовувати нові позиції ринкова економіка. У 1988 році Юлія і Олександр Тимошенки беруть у знайомих позику в 5 тисяч рублів і створюють кооператив, який займався наданням послуг населенню (за деякими даними – пункт відеопрокату). Наступного року Юлія Тимошенко очолила молодіжний центр “Термінал”, створений не без підтримки місцевих органів комсомолу. “Термінал” став одним з перших великих проектів Юлії Тимошенко: адже на розвиток молодіжних ініціатив у той час виділялися значні кошти.

У травні 1991 році було формально об´єднано капітал двох сімей – Тимошенків-старших і Тимошенків-молодших. Оскільки Юлія виявляла більш активну діяльність у бізнесовій сфері і мала більш міцну “хватку”, то основним рушієм сімейного бізнесу стала саме вона. Геннадій Тимошенко став своєрідним “мозком клану”. Функції Олександра Тимошенка наразі нез´ясовані – принаймні, він перебуває у постійній тіні і про нього згадують переважно тоді, коли мова заходить про сімейний стан Юлії Володимирівни. Відомо, що він – першокласний спортсмен, людина романтичної натури, у вільний час любить малювати. Також відомо, що він донедавна очолював корпорацію “Транспорт”, яка входила до складу “Єдиних енергетичних систем України”. “З чоловіком і донькою “бачимося” в основному по телефону”, говорила пять років тому Юлія Тимошенко у інтерв´ю журналу “Money Maker”.

Об´єднана фірма вирішила зайнятися продуктами нафтопереробки і таким чином утворилася Корпорація “Український бензин” (КУБ), у якій Юлія Тимошенко виконувала роль спочатку комерційного директора, а згодом – генерального директора. Цікаво, що “КУБ” було зареєстровано як українсько-кіпрське спільне підприємство. 85% акцій “КУБ” належали фірмі “Somolli Enterprises Ltd.” у особі О.Гравця, якого дехто з журналістів називає довголітнім партнером і фінансовим “вчителем” Юлії Тимошенко. Хоча більш достовірною виглядає інша історія про Олександра Гравця. Як вдалося встановити, пан Гравець був сусідом подружжя Тимошенків. Молодий чоловік, що не зміг знайти себе в період розвалу Союзу, працював двірником, намагаючись прогодувати сім´ю. Юлія Тимошенко вирішила допомогти йому, запропонувавши участь у спільному бізнесі – як кажуть, просто, по сусідськи. Гравець ніколи не займав перших ролей ні в „КУБ”-і, ні згодом в ЄЕСУ. Однак при першій зручній нагоді відмовився від командної гри. Юлія Тимошенко не любить згадувати про цей момент, але натякає, що пан Гравець повівся не надто чемно – і щодо неї, і щодо корпоративних капіталів. Нині О.Гравець, за деякими даними, мешкає у Ізраїлі і дав згоду свідчити проти своїх колишніх компаньйонів. Юлія Тимошенко у “КУБ” мала 5% акцій. Стільки ж мав і її чоловік. У 1992 році корпорація перетворюється на монополіста у забезпеченні агропромислового комплексу Дніпропетровщини нафтопродуктами.

Паралельно утворюється ще одна структура – міжнародний концерн “Сіаль”, генеральним директором якого став Геннадій Тимошенко. “Сіаль” мав свої філії у Донецьку та Черкасах і спеціалізувався по видобутку природнього каменю. Враховуючи потребу загалу в облицювальних плитах, мармурових та гранітних блоках, меморіальних пам´ятниках, варто погодитися, що дана справа була також досить прибутковою. За деякими даними, “Сіаль” приватизував кілька кар´єрів. Зокрема, сім´я Тимошенків, за інформацією газети “Свобода”, володіла 25% акцій Токовського родовища червоного граніту – єдиного у світі. Продуктивність цього кар´єру – 12 тис. кубометрів щорічно. Вартість одного кубометру граніту сягає 7 тис. дол.

Вахтанг Кіпіані у “Киевских ведомостях” пише, що “в середині 90-х років у Тимошенко і Пінчука (Віктора Михайловича, нині - народного депутата України, зятя Президента Кучми. - К.Б.) був “роман”. Службовий – можна сказати, виробничий. В якийсь момент зусилля керівників кампаній Тимошенко і Пінчука (група “Інтерпайп”) були об´єднані. Дитя назвали корпорацією “Співдружність”. Віктор Михайлович – майстер у винаході нових газових (і не лише) схем і людина, що має високу ділову репутацію. Кажуть, він мусів піти на “взаємовигідну” співпрацю на “прохання” Павла Івановича Лазаренка. Так це чи ні – невідомо. Поінформовані дніпропетровці кажуть, що в ході нетривалої спільної виробничої діяльності Юлія Володимирівна просто вивчила напрацювання Пінчука. Після цього відмовилася від його компанії. В цьому розумінні вона – достойна учениця Лазаренка”. Цю ж версію повторює газета “Свобода”.

У листопаді 1995 року на базі КУБ утворюється закрите акціонерне товариство Промислово-фінансова корпорація “Єдині енергетичні системи України”. Щоправда, за місяць до утворення ЄЕСУ, 18 жовтня 1995 року, Тверська філія Московської реєстраційної палати реєструє закрите акціонерне товариство “Об´єднана енергія”, директором якого значиться Тимошенко Ю.В. Не варто забувати, що у Росії саме ставала на ноги компанія “Єдині енергетичні системи Росії”, очолювана А.Чубайсом. Дивним чином піки активності Ю.Тимошенко співпадають з посиленням становища А.Чубайса у Росії. Хоча, цілком можливо, це – лише збіг обставин.

При створенні ЄЕСУ ми бачимо тих же осіб, які творили КУБ. Тобто, ми бачимо директора ТОВ “Хімнафт” О.Гравця. Ми бачимо директора ЗАТ “Об´єднана енергія” Юлію Тимошенко. А ось закордонний партнер змінюється – тепер вже фігурує нова структура – “United Energy International Ltd.” в особі директора А.Еркюмент. Саме останній структурі належить 85% акцій ЄЕСУ.

Основним напрямком діяльності ЄЕСУ у 1996 – 1997 роках було постачання газу в Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську, Кіровоградську та Миколаївську області, а також співпраця з РАТ “Газпром” і АТ “Укргазпром” у питаннях здійснення взаєморозрахунків за транспортування газу іноземним споживачам через територію України.

До складу ЄЕСУ увійшли (як говорилося у рекламному буклеті) 20 промислових і комерційних структур, науково-дослідні інститути, венчурні фірми, авіакомпанія “ЄЕС-авіа”, два банки – “Південкомбанк” та “Слов´янський”. В корпорації працювали близько тисячі співробітників, середній вік яких становив 45 років. Геннадій Тимошенко зі сторінок того ж рекламного буклету заявляв:”Ідеологія ЄЕСУ – це ідеологія прагматиків-патріотів, переконаних прибічників ринкових реформ, що намагаються створити в Україні суспільство забезпечених людей за нормами, прийнятими в усьому цивілізованому світі, що на ділі реалізують головне гасло корпорації – “З енергією і вірою відродимо Україну!”

Генеральним директором ЄЕСУ стала 36-річна Юлія Тимошенко.

"Хресним батьком” нової компанії став Павло Лазаренко – людина, яка у час створення КУБ-у була секретарем Дніпропетровського обкому партії з питань АПК, а згодом – представником Президента України в області. Перейшовши на роботу до Києва, Лазаренко не забув про Юлію Тимошенко і надав новоствореній компанії ЄЕСУ режим найбільшого сприяння. До початку 1997 року (пік владних можливостей Лазаренка) компанія контролювала 25% української економіки. Газета “Известия” вважає ЄЕСУ своєрідною “державою в державі”.

Основну роль в корпорації відігравав Геннадій Тимошенко. Юлія Тимошенко стала своєрідною “фішкою”, обличчям, символом компанії. Проте дуже скоро тим, хто бажав бачити її у такій ролі, стало зрозуміло: ця жінка далеко піде, і на роль “англійської королеви” не погодиться. Природні розум і краса, поєднані з міцною хваткою та з задатками блискучого політика і бізнес-вумен, показували: в Україні з´явився не аналог Єлизавети ІІ, а радше аналог Маргарет Тетчер (якщо вже повністю слідувати англійським паралелям).

Цікавим моментом є те, що до створення ЄЕСУ долучився також і тодішній прем´єр-міністр України Євген Марчук. “До Лазаренка мене підтримував Марчук”, - зізнається згодом Юлія Володимирівна у інтерв´ю газеті “Сегодня”. “Марчук, тоді прем´єр-міністр, таку позицію (щодо регіональних поставок газу. – К.Б.) прийняв і схвалив. Прем´єри повинні робити ставки на тих, хто працює чесно і не провалює державну справу”.

Більше того – Лазаренко (судячи зі слів Юлії Тимошенко) відігравав у становленні компанії вторинну роль. Мовляв, спочатку компанія зародилася (очевидно, з відома і благословення Євгена Кириловича Марчука), а вже потім інтерес у ній побачив Павло Лазаренко. З цих слів випливає, що ЄЕСУ створювалася і розвивалася у середині 90-х років як проурядова енергетична структура, яка була потрібна будь-якому уряду. І якби не ЄЕСУ, то цю нішу зайняла би будь-яка інша компанія. Тим більше, що вже були прецеденти: попередницею ЄЕСУ у даній економічній ніші була корпорація “Республіка”, очолювана І.Бакаєм та І.Шаровим. ЄЕСУ різко потіснила “Республіку” з ринку газу. Наступна п´ятирічка у енергетичній сфері України пройде під знаком протистояння цих двох кланів – згрубша клану Бакая та клану Тимошенко. Ці дві фігури блокуватимуться у якісь блоки, створюватимуть партії і фракції, відкрито виступатимуть один проти одного. За їх спинами стоятимуть впливові політики – часто з-поза меж України. Але про Тимошенко вже не забуватимуть. Вона стане однією з найпопулярніших жінок в Україні.

Виникає запитання: якщо ЄЕСУ розвивалася під теплим крильцем уряду, то чи міг не знати про її існування Президент? Тим більше, що справа йшла про зростання і зміцнення “дніпропетровського клану”, до якого на той час належали і прем´єр-міністр, і Президент, і Міністр Кабінету Міністрів, і Секретар Ради націолнальної безпеки і оборони, і Голова Служби безпеки України, і ще десятки інших чиновників. У бізнесі ж найуспішнішими представниками клану стали Лазаренко, Тимошенко та Тигипко. Нехай третій стояв дещо осторонь основних процесів, але ж Тимошенко і Лазаренко – це була неабияка фінансова сила.

Почалася справжня слава Юлії Тимошенко. З´являється злива статтей і відеоматеріалів. З´являється книга, присвячена Юлії Володимирівні. Їй присвячують колекцію одягу “Королева газу”. Бобринецька спортивна команда “Новатор” перейменовується на “Юлія-Новатор”. Водночас Юлія Тимошенко займається благодійною діяльністю та меценатством. Вона виділяє значні кошти на реставрацію храмів (причому не лише православних, а й, скажімо, монастиря оо.Василіан у Галичині). Вона підтримує ансамбль молодих скрипалів “Віоліно” (дійсно чудовий колектив!), спонсорує видання компакт-диску “Ми маємо шанс”, вкладає гроші в проведення фестивалю “Крок назустріч”… Все це сприяє її популярності. Поступово Юлію Володимирівну визрізняють з-поміж українських політиків не лише фахівці, а й звичайні бабусі у глухих українських селах. Юлія Тимошенко перетворюється на секс-символ української політики і українського бізнесу. І справжнім апогеєм її слави у цей період стає вручення Юлії Володимирівні ордену Святої Великомучениці Варвари – високої нагороди Української православної церкви. З цим орденом Юлія Тимошенко з´являється на всіх офіційних заходах і на всіх офіційних портретах.

Справедливості ради варто зазначити, що УПЦ МП нині штампує ордени і роздає їх надто активно – майже як Брежнєв у пам´ятні всім часи. Кілька років тому у Дніпропетровську було нагороджено високими церковними нагородами не лише мера і губернатора, а й, наприклад, директора центрального ринку. Так що нагорода Юлії Володимирівни є радше символічною, хоч її заслуги у справі благодійних акцій на користь Церкви неможливо не помітити...