Все публикацииПолитика

Правий вибір

Початок організованого націоналістичного руху новітнього часу припадає на жовтень 1989 року, коли група львівських, дніпропетровських, харківських і київських антикомуністів заснувала Українську національну партію (перший голова – Григорій Приходько, уродженець Синельниківського району Дніпропетровщини). Програма УНП стояла на трьох «китах» – державна незалежність України, приватна власність і персональна зброя (як силовий гарант реалізації народом двох перших свобод).

Вахтанг КіпіаніВахтанг Кіпіані, Заступник головного редактора телеканалу ТВі

Навесні 1990 року у Львові відбувся установчий з’їзд Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (лідер – Іван Кандиба). У цей же час відновлює діяльність крайовий провід ОУН(б), яким нібито керував відомий діяч національно-визвольного та правозахисного руху Зеновій Красівський.

Інші дві течії націоналістичного руху – ОУН під проводом президента УНР у вигнанні Миколи Плав’юка та ОУН «двійкарі» вирішили не переносити своїх структур на батьківщину, обмежившись підтримкою націонал-демократичних партій. Правда, згодом мельниківці таки зареєструвалися в Мінюсті як громадська організація. ОУН(б) і дотепер діє як підпільний орден, що не розкриває імен своїх членів, крім провідника – Андрія Гайдамахи.

1990

У Верховну Раду було обрано більше десятка людей, які не ображалися, якщо їх називали націоналістами, – Левка Лук’яненка, Степана Хмару, Олеся Шевченка, Івана Макара...

1994

До Верховної Ради було вперше обрано партійних націоналістів. «Піонерами» стали троє членів УНА-УНСО – Олег Вітович, Юрій Тима та Ярослав Ілясевич. Водночас провідник організації Дмитро Корчинський програв вибори в київському окрузі.

1998

Вибори до парламенту тоді уперше проходили за змішаною системою. За мандати змагалися понад тридцять партій і блоків, серед яких «Національний фронт», який сформували УРП, УКРП і створений бандерівцями Конгрес українських націоналістів, блок «Менше слів» у складі ДСУ та Соціал-національної партії України (нині – ВО «Свобода») та УНА.

Список «фронтовиків» очолювали знакові постаті – політв’язень із 26-річним табірним «стажем» Левко Лук’яненко, глава бандерівського проводу Слава Стецько, лідер консервативних республіканців Степан Хмара. У жорсткому протиборстві з НРУ «Нацфронт» програв – 2,71%, єдиною втіхою стало проходження близько десяти представників блоку в мажоритарних округах на Західній Україні.

«Менше слів» підтримали лише 0,16% виборців, але сьомий у списку, молодий активіст СНПУ Олег Тягнибок переміг в одному з округів на Львівщині. Самовисуванцем пройшов у парламент також Юрій Криворучко – у недавньому минулому один з ідеологів соціал-націоналістів, який напередодні виборів вийшов з партії.

УНА того разу виставила список на чолі з трійкою своїх депутатів. Майбутній народний депутат від «Нашої України» та БЮТ Андрій Шкіль (на той момент – головний редактор журналу «Націоналіст») був на 9 місці у списку. Але партію спіткав повний провал – усього 0,39%.

1999

У рік президентських виборів КУН у західних областях намагалися використовувати (правда, безуспішно) для агітації за Леоніда Кучму. Більшість правих тоді підтримали екс-генерала КДБ Євгена Марчука — як «останню надію української нації».

2002

Націоналісти цього разу змогли обратися до Верховної Ради, «сівши на хвоста» лідеру блоку «Наша Україна» Віктору Ющенку. Депутатами за партсписками були обрані Ярослава Стецько, Олексій Івченко, Сергій Жижко, Євген Гірник, Роман Зварич. Останній, екс-громадянин США, на початку 90-х приїхав в Україну в статусі одного з керівників ОУН(б), але кар’єру побудував в НРУ та «Нашій Україні».

Олег Тягнибок та Андрій Шкіль пройшли в Раду в мажоритарних округах. Причому останній отримав мандат, перебуваючи на лаві підсудних у СІЗО, де відбував покарання як звинувачений в організації масових заворушень під Адміністрацією президента Кучми 9 березня 2001 р та в участі у них.

УНА і цього разу пасла задніх – 31-ше місце з 33 учасників перегонів – набравши жалюгідні 0,04%. Блок «Народний Рух України», який теж експлуатував націоналістичну риторику, набрав трохи більше – 0,16%. П’ятірку рухівців-націоналістів очолили втікачі з «канонічного» Руху Богдан Бойко і Георгій Філіпчук, син загиблого лідера НРУ В’ячеслава Чорновола Андрій, кіносценарист Юрій Рогоза та екс-депутат ще радянського парламенту від Дніпропетровська Сергій Конєв.

2004

Вибори третього президента України. З 24 кандидатів трьох, з різним ступенем умовності, вважали за націоналістів.

Найвище з них, десяте місце посів лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський. Щоправда, є деякі сумніви щодо коректної ідентифікації цього популярного політичного діяча як націоналіста. Програма його партії – це набір ліво-правих, популістських тез і публіцистичних фраз. Незважаючи на чималі ресурси й регулярні телеефіри, результат виявився дуже низьким – 0,17% голосів.

Лідер «НРУ за єдність» Богдан Бойко фінішував сімнадцятим – 0,04%. Ще менше набрав комічний персонаж – лідер партії «Організація українських націоналістів в Україні». Роман Козак увійшов в історію слоганом з його рекламного ролику – «Пане Ющенко, схаменіться, ваша дружина – американка...». 0,02% голосів – адекватна оцінка Козака.

2006

Перед початком кампанії націоналісти спробували сформувати єдину колону для походу на Раду. Восени 2005 року було створене об’єднання «Національний вибір», куди увійшли бандерівці, мельниківці, КУН та Всеукраїнське братство ОУН-УПА. Проте пізніше КУН делегував своїх представників у список «Нашої України».

18 місце в загальному заліку виявилося за «Свободою» – 0,36%. 26-те – «Народний Рух України за єдність» – 0,13%. 31-ше – Українська Консервативна партія (сформована на базі МАУП) – 0,09%. І, нарешті, 38 місце посіла УНА – 0,06%.

2007

У дострокових парламентських виборах взяла участь рекордно мала кількість партій і блоків – двадцять. З націоналістів – лише ВО «Свобода». Минулорічний результат було покращено вдвічі – до 0,76%, але цього, звісно, замало, щоб пройти до Верховної Ради. Цікаво, що вже тоді найвищий по Україні бал партія Олега Тягнибока отримала на Тернопільщині. Тому її фантастичний результат на недільних виборах до тамтешньої обласної ради можна оцінювати як результат ефективної роботи в ключовому для себе регіоні. А от чи стане ця перемога плацдармом для входження в парламент, говорити ще зарано. Але шанс організованих націоналістів створити свою фракцію є найвищим за всю новітню історію.

Вахтанг КіпіаніВахтанг Кіпіані, Заступник головного редактора телеканалу ТВі