ГлавнаяЭкономикаГосударство
Спецтема

Big Data проти пігулок: чому "розумні міста" здоровіші

Віктор Сарапін, керівник компанії V.I.TECH, прочитав лекцію "Big Data проти пігулок: чому "розумні міста" здоровіші" під час цьогорічної конференції інтернет-діячів iForum. Компанія Сарапіна вже понад дев'ять років розробляє інноваційне програмне забезпечення у галузі медицини (Healthcare IT) та аналітично опрацьовує великі обсяги даних. За ці роки кількість пацієнтів, у лікуванні яких використовуються наробки V.I.TECH, зросла із 10 тис. до близько 30 млн по всьому світу. LB.ua пропонує вашій увазі конспект виступу Віктора Сарапіна нижче. Інші цікаві тексти шукайте у спецпроекті сайту "Конспект".

Фото: 2016.iforum.ua

На початку 2000-х років страхові компанії США почали бити на сполох. Вони порахували, що якщо нічого не змінювати, то у системі охорони здоров’я США до 2015 року закінчаться гроші. Найбагатша економіка світу не зможе лікувати своїх громадян. Страхові компанії дійшли висновку, що страхова медицина не є ефективною, бо люди перестали займатися своїм здоров’ям. Тоді вони Сполучені Штати почали змінювати свою систему охорони здоров'я.

Світові тенденції розвитку системи охорони здоров’я

Сьогодні наш світ має дещо інакший вигляд, ніж 100 років тому. Переважна більшість людей живе у містах. Така тенденція спостерігається навіть в аграрних країнах. До 2050 року 70% населення світу буде жити у містах, а не в сільській місцевості.

Другий момент, що люди стали жити довше і загалом стали жити краще. Якщо довіряти даним Всесвітньої організації охорони здоров’я, то очікувана тривалість життя у світі збільшилася з 30 років 100 років тому до приблизно 70 зараз. Це суттєвий ривок вперед.

Навантаження на систему охорони здоров’я стає дуже нерівномірним. У Сполучених Штатах звернули увагу на те, що на пенсію почали виходити покоління бебі-бумерів, тобто людей, які народилися після Другої світової війни. І їхня система охорони здоров’я почала захлинатися. З’ясувалося, що 90% ресурсів системи охорони здоров’я забирає до 10% людей – переважно старші, переважно хроніки.

Дуже багато людей взагалі не потребують людини з медичним дипломом. Їм треба людина, яка б їх заменеджила, змотивувала, тобто не лікар. І, як виявилося, більша частина факторів, які долучаються до тривалості життя, до якості життя, є немедичні. Вони пов’язані із способом життя, питною водою, харчуванням, повітрям, стресом, умовами праці, тобто таким, на що медицина безпосередньо не впливає.

Ще одна тенденція останніх 10-ти років – слабкість держави як інституту. Це характерно не тільки для України, а й для всього світу. Тобто через зміну тривалості життя держава не в стані гарантувати поколінню ті гарантії (наприклад пенсійне забезпечення), які існували 50 років тому, коли всі ці системи і соціальні інститути закладалися.

Інформування людей, розвантаження лікарів та оптимізація даних – пріоритети на сьогодні

Переважно, коли ми говоримо про здоров’я, ми бачимо дві речі, які показують у «Докторі Хаусі», в новинах. Це є забезпечення лікарськими засобами і забезпечення медичним обслуговуванням (умовно операціями). Насправді це вже останній рубіж оборони, це коли вже все сталося і відбувається так званий «management by crisis». Ну от, «провтикали» кілька моментів до того і треба включатися. До того стаються набагато більше речей, які невидимі, які, як в айсберга, під водою, але які більш значимі для системи охорони здоров’я. Це є спосіб життя, екологія, повітря, вода, профілактичні заходи, контрепідеміологічні заходи (щеплення), моніторинг того, що відбувається з окремою людиною і з соціумом загалом, наприклад в межах міста. Для економіки в 10 разів дешевше попередити якісь кризи здоров’я, аніж лікувати їх планово (навіть планово). І ще в 10 разів дорожче, якщо це лікування відбувається неплановим порядком – коли людину привезли на швидкій.

Після епідемії іспанки на початку ХХ сторіччя людство більш-менш не знало серйозних епідемій (і це за останні 100 років!). У Середні віки епідемії викошували півконтиненту і залишали за собою спогади на роки, якщо не на сторіччя. Що ж долучається до того? Інформування людей про те, що з ними відбувається, що вони мають робити.

Ті, хто мав справу з ліками, знають, що таке рецепти, пробували розбирати почерк лікарів. Спробуйте прочитати, що написав лікар, не покладаючись на вміння провізора читати. Це лотерея.

Медична картка має приблизно такий же вигляд.

Десять років тому в Штатах рівень проникнення комп’ютерних технологій був приблизно 20%, майже так само, як в Україні. Більшість обліку велася на папірцях, як і в нас. Чому не робити це хоча б так, щоб не треба було розбирати почерк, робити більш наочно, робити перегляд і контроль за веденням даних?

І останнє, але не менш важливе. Це є швидка допомога, яку ще називають необхідною розкішшю. Коли вона треба, вона треба вже і швидко. Медицина катастроф – це та сама швидка допомога, але в межах соціуму, разом із певними інфраструктурними моментами. Може не бути зв’язку, енергії, води – те, що було 1986-го року, коли доводилося закривати дуже багато питань. І епідеміологія, про що вже згадувалося.

Тому із збільшенням населення неможливо вирішити ці речі без залучення людей. Тобто людей треба інформувати, люди мають розуміти свою відповідальність за своє здоров’я. Страхова за них це не зробить, лікар за них це не зробить. Якщо людина сама не буде тим займатися, не буде вести правильний спосіб життя, медицина тут безсила.

Треба ще не забувати про лікарів. Нинішній темп прийому в розвинутих країнах – 15 хвилин на пацієнта. Це з «Добрий день», «До побачення» і «Як здоров’я вашої бабці?». Лікарі просто фізично перевантажені, і з цим треба щось робити. Причому ситуація така, що медичні навчальні заклади, організації не будуть закривати цю потребу з урахуванням демографіки. Кількість лікарів не буде збільшуватися. Тому їх треба розвантажувати і робити більш ефективно все, що не потребує диплома лікаря і подальшої інтернатури. Такі обов’язки лікарів треба перекладати на інших людей.

І певні «triеs and errors» – шлях спроб і помилок – в автоматизації діяльності клінік. Зокрема це як мій американський колега казав: «It’s about data being stupid». Тобто з дуже великою кількістю даних, які навіть накопичувалися в електронній формі, неможливо було нічого толком робити: їх неможливо було шукати, неможливо аналізувати. Фактично це була паперова, зісканована та переведена в електронний формат картотека.

«Точки турботи» у сфері медицини

Можна виділити три речі, які треба враховувати в системі охорони здоров’я. По-перше, це ризики, які несуть певні фактори навколишнього життя. Це може бути що завгодно. Це може бути епідемія, смог, погана вода, поганий менеджмент (здебільшого це є поганий менеджмент), нестача фінансів (це як наслідок поганого менеджменту) і тому подібне. Тому важливо оцінювати ці ризики і розуміти, що відбувалося, щоб не повторювати помилки, що буде відбуватися далі, щоб до того можна було готуватися, і що може відбуватися далі, щоби мати різні варіанти поведінки і мати можливість вибирати найкраще.

Другий момент – це фінансове забезпечення. Тобто Україна зараз має дуже класну можливість побудувати одну з найкращих систем охорони здоров’я в світі, тому що просто не треба руйнувати стару, вона вже зруйнована вщент. Один з моїх співробітників їздив вакцинувати новонароджену дитину в Польщу і це, на жаль, поширена практика у Львові. Тобто одне з базових принципів: система охорони здоров’я просто не виконує контрепідеміологічні заходи і крапка. Лікарі завжди бідкаються, що їм не вистачає грошей. Можу сказати, що країна з 40-мільйонним населенням з таким диким попитом до нормальної охорони здоров’я не може не мати ринку. Просто, можливо, не там ми шукаємо як бізнесмени. Це вже більше стосується соціального інтрапренерства. Це можуть бути страхові компанії, підприємства, для яких продуктивність праці чи втрати через лікарняні є суттєвими. Можна аналізувати і знаходити гроші в двох варіантах: запобігати фінансовим втратам і набирати прямі чи непрямі можливості (доплати). Можуть бути програми спонсорства від держави, але радше це будуть від приватних компаній, можуть бути і соціальні заходи, і гранти. Ну 10000 варіантів. Можна шукати.

І третій, напевно, найбільш важливий момент – це якість життя і радість життя. Я сумніваюсь, що людина, яка лежить прикута до ліжка, буде дуже радіти тому життю і захоче жити так далі. І це є теж те, чим треба керувати. Це, власне, те, для чого медицина і більше Healthcare як таке існує. Для того, щоб люди жили щасливо, ну принаймні в одному з аспектів.

До чого тут може долучатися інтелектуальна обробка даних? Спробуємо заглянути трошки далі – в частково сьогодні, частково завтра.

Використання даних у сфері медицини

По-перше, ми можемо накопичувати дані такими, щоб з ними можна було працювати («it’s about data being smart»). Медицина може генерувати дуже багато значимих даних. Багато людей носять фітнес-трекери, всі час від часу починають розуміти, що до лікарів треба ходити превентивно. Хтось проходить планові обстеження, деякі професії зобов’язуються це робити, і масив даних росте досить-таки швидко. Їх можна вичищати, їх можна аналізувати, і тут з’являється, власне, data science, яка дає змогу бачити наперед, що буде відбуватися.

Більшість речей, які ми робимо, є дуже простими, але в невеликих масштабах вони спрацьовують. Наприклад, ми вихоплювали людей, які не робили приписи, і нагадували їм, що треба зробити. Таким чином до 30% діабетиків у північних штатах США втричі зменшили витрати на медичне забезпечення. Елементарна річ, але на великих масштабах вона помітна. Можна з’ясувати стан здоров’я людини за її поведінкою. Наприклад, якщо людина починає регулярно ходити за копацилом в аптеку, напевно, варто перевірити судини і голову, можливо, це гіпертонія чи якісь інші проблеми. У результаті адресувати цю людину системно, а не просто заганяти її під плінтус.

І третій момент – це доступність даних через зв'язок. Тобто big data дає змогу накопичувати дані і мати доступність їх аналізувати. Бо даних багато, вони не влазять у пам'ять, у диск, у нас, часом не влазять у data-центр. Data science дає змогу робити це швидко і переміщати дані з одного носія інформації на інший. Завдяки інтернету ці дані стають доступними і, власне, можна повернутися до проблеми інформування, в тому числі пацієнтів, і зрозуміти, що їм робити далі. Людина не має відчувати себе бовдуром: вона прийшла в аптеку, спитала ліки від нежитю, їй видають п’ять найменувань, вона не знає, які з них обрати, та вимушена орієнтуватися лише за вартістю ліків. І таким чином можна потрошки, поєднуючи ці фактори, за рахунок синергії суттєво зменшити, в рази, навантаження на охорону здоров’я, навантаження на суспільство, рівень стресу чи почуття небезпеки, що ми захворіємо і не зможемо себе відчувати нормально, не зможемо забезпечувати свої родини і взагалі бути активними членами суспільства.

Напрями розвитку медичної сфери

На майбутнє, в найближчі 10-15 років, великі дані і прикладна математика будуть мати два напрями. Перший напрям – це проактивний аналіз і попередження проблем. Не тільки медичних проблем, не тільки поганої чи недостатньої якості медичного обслуговування, а й врахування інших факторів, які до того долучаються: способу життя, режиму сну, режиму руху, харчування, фізичних навантажень, розумових навантажень, будь-чого. Власне, принцип великих даних: пиши все – там розберемося. Завдяки цьому тепер можна виявити закономірності, які до того помітити було неможливо через розрізненість та невелику кількість джерел даних. Є, звичайно, побоювання і певні застороги щодо безпеки даних. Люди ставляться до цього дуже обережно. Але можу сказати тільки одне: великий брат вже є, і треба вчитися з цим жити. Власне, ховати голову в пісок не виходить.

Не знаю, чи будуть у соцмережах через 10 років фоточки в стилі «Лайкни мій апендицит», але це теж може бути джерелом даних, яке додається до аналізу і з яким щось можна робити і покращувати якість життя.

Другий напрям – це персоналізована медицина. У фармкомпаній почали закінчуватися задачі, які можна вирішити пігулкою, яка робиться стандартним чином для всіх. Треба робити щось, що вже не є ліками в класичному розумінні, які заточено під конкретну людину, що може спрацювати на попередження чи профілактику і потрошки усунення певних навіть не хвороб, а генетичних дефектів. Це дає змогу під конкретну хворобу підібрати для певної людини саме той спосіб, наприклад на рівні клітинної взаємодії, який буде працювати, а не нищити все, що є навколо. Великі дані тут будуть виступати в багатьох іпостасях: і для аналізу, і для розвитку технологій. Тобто зараз при скануванні один геном людини – це приблизно 300 терабайт даних. Спробуйте уявити, що з тим можна робити: алгоритми обробки, алгоритми візуалізації, засоби лінгвістичної обробки генної мови. Це все непахане поле. Це тільки починається просуватися як у нас, так й у світі.

За рахунок інтелектуального аналізу даних і синергії можна задатися питанням: а як транспорт впливає на здоров’я? Чи можна зменшити емісії? Чи можна збільшити, наприклад, соціальну взаємодію і зменшити рівень стресу? Всі кияни їздять у метро ранком, львів’яни – по трамваях і маршрутках, ті, в кого є машина, стоять у пробках чи гудять на світлофорі – це теж впливає. Варто пробувати керувати здоров’ям, тим, що стосується здоров’я, та речами, які знаходяться поза засобами класичної медицини загалом. Транспортна проблема, наприклад, і якість транспорту. Те саме на рахунок житла. Чи можна зробити житло більш екологічним, ніж та природа, яка була незаймана? Наприклад, мати 150% від можливих зелених насаджень, якби там не було тих будівель, і мати чистіше повітря, менше перепадів температур. Це теж долучається до якості життя і того, як ми себе почуваємо.

Я думаю, що розумні міста майбутнього будуть приділяти цьому дуже велику увагу і зважати на засоби покращення здоров’я, на які раніше просто не звертали увагу через те, що в голову не приходило туди дивитись.

Що далі?

Що буде далі? Життя покаже. Світ розвивається дуже сильно. Можливо, пройде 10 років і ми зможемо деякі хвороби просто виправляти на льоту засобами генної інженерії, тим самим персоналізованим лікуванням. Можливо, ми зможемо реконструювати себе так, як нам треба (трансгуманісти, привіт!). Але, я сподіваюся, що ми станемо добрішими, більш чуйними, будемо частіше телефонувати своїм батькам, і їм не доведеться викликати оту швидку допомогу для того, щоб просто поговорити з лікарем і позбавитися відчуття самотності. Ми будемо більше спілкуватися із своїми дітьми, і вони виростуть більш відповідальними щодо себе і щодо суспільства загалом, будуть запитувати інформацію: а що мені з того і що я можу віддати, і як мої дії будуть вливати на групу і на соціум загалом. Ми будемо більш дбайливо ставитися до довкілля, в якому ми живемо. Нас вже дуже багато. І нарешті ми будемо вирішувати ті задачі, які насправді є важливими. Будемо літати до зірок і дивитися, що буде далі.