Стус - зразок незламного духу і сили слова. За власні переконання творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.
Під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. 12 січня 1972 року — перший арешт, впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката, яким був... Віктор Медведчук - от вам і «Український» вибір» - намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
Адвокатом Віктора Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою».
У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари, хоча це й не порушення режиму: офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
Генріх Бьолль, лауреат Нобелівської премії і президент Міжнародного ПЕН-клубу, висунув доробок Стуса на здобуття Нобелівської премії 1985 року. Він був певен, що 24 жовтня цю премію Стусові присудять. Нобелівський лауреат – політв'язень радянського режиму… Це міжнародний скандал, адже в СРСР буяла горбачовська перебудова. Як відомо, Стус просто не дожив. Але масштаб його особистості неможливо виміряти ніякими преміями та відзнаками. Він - справжній Герой і зразок для прийдешніх поколінь.Пом'янімо Василя Семеновича, знайдіть, будь ласка, час сходити до церкви і поставити свічку за упокій його душі, яка так щиро, ніжно та сильно любила Україну...
Народе мій, до тебе я ще верну,
І в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.