Дивним був би публічний заклик до держави спонукати громадян, наприклад, чистити зуби, чи не так? Користування зубною щіткою вранці і увечері є природнім для вихованих людей і вони не потребують спонук від державних органів.

Тим часом приблизно так і відбулося. Комітет міністрів Ради Європи закликав українську державу здійснювати те, що і так очевидно для будь-якого цивілізованого державного утворення. А саме – виконувати рішення власних судів. Таке його до нас звернення викликане тим, що у Європейському суді з прав людини перебуває на розгляді 324 справи стосовно невиконання або тривалого виконання рішень українських судів проти держави.

Це очевидні речі, що демократична держава не може існувати, коли громадяни не мають змоги захистити свої права у судах. А коли можуть, то ці судові рішення не виконуються. Тим не менше для української демократії це є чи не правилом. Іще можна було б якось зрозуміти (але не виправдати), коли стикаються інтереси великих політичних угруповань, котрі завзято намагаються відстояти свій інтерес і вживають всю свою потужну машину (від шантажу до підкупу), аби не виконувати судових рішень. Але ж мова якраз про найбанальніші речі.

У першій половині цього місяця розійшлася інформація про те, що 56-річна пенсіонерка Віра Корнійчук з міста Овруч, що на Житомирщині, перемогла у Європейському суді з прав людини. Ви думаєте, що вона виграла мільйони? Сотні тисяч? Десятки тисяч? Уявіть собі – 1 846 грн. Плюс до того ?2 тис. компенсації за моральні збитки. Себто моральна компенсація виявилася значно вищою від прямої. 
Як повідомив «Інтерфакс», у вересні 2001 року Віра Корнійчук звернулася до військового суду Житомирського гарнізону з позовом проти військової частини, у якій вона служила. Жінка вимагала виплатити компенсацію за військову уніформу, яку їй не видавали протягом кількох років. Суд ухвалив рішення на її користь. Але військова частина не виконала його. Пенсіонерка змушена була звернутися до Страсбурга.

Нам повинно бути соромно, що такі дрібні справи взагалі треба вирішувати в судах. А коли з цим звертаються до Європейського суду з прав людини, то ми взагалі маємо спопеліти від ганьби. Ну невже Європа має примушувати наших знахабнілих чиновників виконувати свої обов’язки навіть у дрібницях? Бо ми ж у очах європейців – як маленькі діти, що не можуть дати собі ради.

Правда, трапляються судові рішення, які виконуються – аж навіть перевиконуються. Від них нам так само має бути соромно. Особливо характерно це для рейдерських захоплень підприємств. Один з елементів цієї схеми – пред’явлення рішення суду, який знаходиться десь за тисячу кілометрів від місця розташування підприємства. Певна річ, про судове засідання одна із сторін ні сном, ні духом не чула. Отож, існують серйозні підстави сумніватися у законності таких судів. Але інша зацікавлена сторона буквально кулаками, битами і кийками примушує втілювати їхні вердикти у життя. Отож, при бажанні Україна може повідомити Європі, що частина рішень наших судів виконується ударними не лише темпами, але і методами.

Про вихід з такої ситуації всі криком кричать – судова реформа. Навіть здійснюються рухи з її проведення. Але наша практика показує, що формальні зміни можуть відбуватися без змін по суті. А змінити свою поведінку по суті можуть лише громадяни, якщо не мовчатимуть, а протестуватимуть і показуватимуть зуби. Днями Українська Гельсінська спілка з прав людини і громадська кампанія «Новий громадянин» влаштували акцію перед Верховним Судом і передали суддям 60 Європейських конвенцій з прав людини. Це було викликано тим, що Верховний Суд України був визнаний правозахисниками найбільшим порушником прав людини. Отож, нехай його діячі почитають такий поважний документ. Може, він змусить їх чистити зуби хоч іноді.

Юрій ЛукановЮрій Луканов